С какими государствами соседствовал Шуммер?

Розпад Російської імперії не міг не вплинути й на населення Бессарабії та ПівнічноїБуковини. Ця подія викликала політичне пожвавлення серед місцевого населення. У результаті20 жовтня 1917 р. Військовомолдавський з’їзд ухвалює в Кишиневі до скликання Всеросійськихустановчих зборів сформувати «Сфатул Церій» із 120 представників бессарабських політичних ігромадських організацій та 10 представників задністровських молдаван.
Таким чином, Сфатул Церій бувсформований у складі 150 депутатів, 138 з яких були кооптованими, а не обраними .Отже, навіть лише цей один факт ставить під сумнів легітимність рішень, які цим органом булиприйняті, оскільки об’єктивно він не відображав волі населення, яке проживало на цій території.Однак, незважаючи на це, 2 грудня 1917 р. Сфатул Церій проголосив створення МолдавськоїНародної Республіки у складі Російської Республіки . А вже 13 січня 1918 р. румунськівійська під командуванням генерала Бручану, незважаючи на активний опір українськогонаселення та офіційний протест міністра закордонних справ УНР Дмитра Дорошенка, окупувалиБессарабію. Румунській армії чинили опір не лише більшовицькі частини, а й воїни УкраїнськоїНародної Республіки. Однак ці дії були не дуже успішними, оскільки узгодженого керівництваукраїнськими частинами не було. А потім почалася агресія Радянської Росії проти УНР, урезультаті якої 26 січня 1918 р. був захоплений Київ. У такій ситуації Центральній Раді було не доБессарабії. На порядку денному постало питання виживання молодої Української держави .24 січня 1918 р. в умовах румунської окупації була проголошена незалежна Молдавськареспубліка . Після цього румунські військові почали підготовку до об’єднання цьогоутворення з Румунією. Готуючи інсценування «вільного волевиявлення народу», румунськіокупанти 27 березня 1918 р. розстріляли тих депутатів Сфатул Церій, які виступали протиприєднання Бессарабії до Румунії, і того ж дня провели відкрите й поіменне голосування вприсутності озброєних румунських військовиків. Незважаючи на протести селянської фракції тадеяких інших груп, удалося отримати більшість, яка схвалила Декларацію про об’єднання зРумунією .Українська сторона не залишила цю подію без реакції. 13 квітня 1918 р. була прийнята«Заява Румунському урядові», в якій засуджувалася анексія Бессарабії Румунією, а також невизнавалося рішення «Сфатул Церій» про приєднання всього краю до складу королівства. Крімтого, у заяві звучав заклик до румунського уряду переглянути бессарабське питання й датиможливість вільно самовизначитися «всьому бессарабському населенню». Насамкінець удокументі висловлювалася надія, «що Румунський уряд найде в Бессарабському питанні певнийґрунт для згоди, котра могла б задовольнити обидві сторони». Тим часом у Парижі 28 жовтня 1920 р. між Великобританією, Францією, Італією, Японією та
Румунією без участі Росії й України та без проведення плебісциту (референдуму) було укладенодоговір про передачу Бессарабії до складу Румунії.

1. •Внешнеполитические причины были связаны с организацией безопасности от рыцарей-кресоносцев.
•Можно было преодолеть феодальную раздробленность.
•Одно время столица формообразующего государсттва была на территории Руси.
•Функционирование местных вече
•Религиозная политика не отличалась правильностью: король мог быстро менять своё решение.
•Общекультурное единство, сохранение исторической памяти, социально-экономическое развитие.

2. Религиозная политика литовских князей была тесно связана с политикой обычной, с теми планами которые имели литовские князья на русские земли. Прежде всего литовские князья долгое время оставались язычниками, причем легко переходя в католичество, потом в православие и обратно в язычество, если того требовала государственная выгода. То есть основой религиозной политики литовских князей стало успешное лавирование между сильной католической Европой и православной Русью, на которую у Литвы были большие виды.Литва в это время старательно подбирала русские земли и потому большинство ее населения исповедовали православие. Отсюда и стремление княжеской власти выглядеть более привлекательной для новых подданных.

3. Со второй половины XIII — начала XIV в. отдельные части бывшего Древнерусского государства оказались разделёнными границами разных государств. Северо-Восточная Русь хоть и попала в зависимость от Золотой Орды, наиболее полно сохранила древнерусскую культуру и язык. Постепенно здесь сглаживались местные особенности в языке, культуре и быту. Одновременно широкие связи с народами Поволжья, Золотой Орды приводили к тому, что русские люди здесь стали использовать некоторые их слова, элементы одежды, перенимать обычаи этих народов. Общий язык, особенности хозяйственной жизни, культуры и быта объединяли людей в великорусскую, или русскую, народность. Земли Юго-Западной и Западной Руси оказались включёнными в состав владений Полыни, Литвы, Венгрии. Но их жители не растворились среди народов этих государств во многом потому, что их объединяла православная вера. В то же время, не имея возможности общаться с Северо-Восточной Русью, они сохраняли особенности местных диалектов, быта и культуры. Значительное влияние на русских здесь оказывали и те народы, с которыми они оказались в одном государстве. На юго-западе сложились общие для всего населения особенности речи. В западных же землях Руси появились характерное аканье и твёрдость. Постепенно стали складываться некоторые отличные от великорусских обычаи и традиции, культура и искусство, предпочтения в еде и одежде, черты характера. Так из некогда единой древнерусской народности начали формироваться великорусская, украинская и белорусская народности.

4.  Литовский князь Витовт (1392-1415) к концу своей жизни попал под влияние католиков. Началась насильственная католизация православного населения Литовского государства. Из Литвы в Москву бежали многие знатные люди, где их радушно приняли московские князья. Православное население Литовского государства противилось насильственной католизации. Витовт понял свою ошибку, приостановил католизацию, но противостояние между католиками и православными стало разрушать литовскую государственность, при следующем правителе Ягайло, Литва попала в зависимость от Польши.Произошла сильная и насильственная католизация населения Литвы. Потому что их князь попал под влияние католиков так и из Литвы в Москву бежали многие знатные люди. Православное население Литовского государства противилось насильственной католизации. Так вот Литва попала в зависимость от Польши.