Прочти ресурс 1 и 2 Заполни карточки:
Дескриптор: в каждой карточке ты можешь написать ответ только одним предложением, которое точно и полностью отвечает на поставленный вопрос.
​

Кінець XVIII — початок XIX ст. — вкрай несприятливий період в історії українського народу, позначений цілковитим підкоренням України. Більша її частина перетворилася на колонію Російської імперії. Проте й за таких обставин українці, спираючись на самобутню тисячолітню культуру й такі ж давні традиції власної держави, долали потужні асиміляторські заходи імперії, залишаючись окремим народом і мріючи про відновлення автономної, а то й незалежної Української козацької держави. Не випадково масово переписувалися й вивчалися козацькі літописи, в яких розповідалося як про часи Київської держави, так і Гетьманщини та Січі. В народних масах пам'ять про козацьку славу дбайливо зберігали мандрівні музиканти-співаки — кобзарі й бандуристи. Найвидатнішим кобзарем XIX ст. був Остап Вересай. Своєрідним предтечею національного відродження став видатний мислитель Григорій Сковорода (1722—1794), який проголосив, що «свобода — це найдорожчий скарб» і славив гетьмана Богдана Хмельницького. Чинилися й дієвіші кроки. Ще на початку 60-х pp. XVIII ст. козацька старшина збирала петиції з метою зміцнити автономію Гетьманщини. Коли у 1767 р. Катерина II про око скликала «Уложенну комісію», котра мала б встановити нові закони у державі, й запропонувала надсилати відповідні пропозиції («накази») різних станів (крім кріпаків), це знайшло широкий відгук в українському суспільстві. Люди повірили облудним обіцянкам цариці й зайнялися розробкою пропозицій для майбутньої реформи. У Прилуцькому полку було чітко висловлене бажання провести вибори нового гетьмана. Представники Ніжинського полку висловили бажання відновити Гетьманщину як автономну державу. Тоді генерал-губернатор П. Рум'янцев звелів скасувати вибори у Ніжинському полку, заарештувати депутатів і віддати під суд за «державну зраду». Одинадцять осіб було засуджено тоді до смертної кари. Їх потім помилували, але стало ясно, що думки про відродження Гетьманщини є небезпечними. На засіданнях Комісії, яка зібралася в Москві у 1767 p., деякі автономістичні ідеї висловив Григорій Полетика, але того ж року Катерина II припинила діяльність Комісії раз і назавжди. Настала «мертва доба» в історії українства, коли панівні верстви українського суспільства перейшли на вірнопідданську службу Російській імперії, відмовились не тільки від прагнення до Української незалежної держави, а й взагалі від всього українського (мови, культури, традицій тощо), поступово русифікувались. За це верхівка українського суспільства отримувала право на спадкове дворянство і збереження визиску кріпаків.

 К началу XX в. территория Российской Империи увеличилась до 22,2 млн км2. По размеру она занимала второе место в мире (после Британской империи). К 1913 г. численность населения возросла до 165 млн чел. Городское население составляло примерно 18 % от общего числа жителей России, что свидетельствует о том, что в стране по-прежнему преобладал аграрный сектор экономики. В начале XX в. стал очевидным процесс переселения крестьянства из центральных в восточные и южные районы России. Переселенцы в основном оседали в районах Западной Сибири и в регионах степной полосы. Однако основная часть населения проживала в европейской части России.
  Россия представляла собой многонациональное государство, в котором проживало более ста различных народностей и национальных групп. Преобладающее место в ее населении занимали русские (более 40 %), украинцы (18 %), белорусы (4 %). На западе страны - в Прибалтике, Финляндии, Польше - население обладало различными формами автономии. Наиболее полной автономия была у Финляндии, где сохранилось свое законодательство, парламент и денежная система.
  В социально-политическом строе России переплетались старые и новые черты. Сохранялась сословная градация общества и привилегированное положение отдельных социальных групп. Отсутствовали демократические свободы, была запрещена (до 1905 г.) деятельность политических партий и профессиональных союзов. Вся законодательная и исполнительная власть была сосредоточена в руках царя, самодержавно правившего Россией и опиравшегося в основном на дворянство. Новые черты в социальной структуре возникали вследствие изменений в экономике страны. Модернизация ускорила образование классов капиталистического общества - буржуазии и пролетариата. Она же вызвала размывание сословного деления, изменение социального лица помещиков и крестьян.
  Дворяне владели большим земельным фондом и играли заметную роль в сельском хозяйстве. Они во многом определяли политическую жизнь страны, занимали ключевые посты в центральных и местных органах управления. Под влиянием развития капитализма дворянство все более обуржуазивалось и было готово к политическому сотрудничеству с буржуазией.