Досягнення архітектури і образотворчого мистецтва​

Афины - столица греции, расположенная в центральной ее части. название город получил в честь богини-покровительницы афины паллады еще в конце 2 тыс. до н в.    по преданию, город был основан в 16—13 вв. до н. э. со временем он стал крупным , политическим и культурным центром древней греции. планировка античного города сложилась к 7 в. до н. э. ядро афин — скала акрополя, площадь агора у ее подножия, холмы ареопаг и пникс.    на вторую половину 5 в. до н. э. приходится период расцвета древних афин. в это время в афинах жили и работали геродот, философ анаксагор, поэты эсхил, софокл, еврипид, комедиограф аристофан, скульптор фидии. афины украшали многочисленные скульптурные памятники. античный плутарх (ок. 46-ок. 127) писал, что в афинах было больше статуй, чем живых людей. главным героем скульптуры был идеализированный свободный гражданин афин — прообраз многочисленных божеств греческого пантеона. «не рабы они у смертных, не подвластны никому», — так говорится об афинянах в трагедии эсхила «персы» . статуи обожествленных героев и очеловеченных богов украшали улицы и площади города, воспевая увековеченное в мраморе гражданское достоинство и этические нормы, призывали следовать этим образцам воинской доблести и добродетели.    все это способствовало зарождению в афинах демократии — первой в политической системы, при которой не военные вожди и не знать, а свободные граждане города-государства стали единственным легитимным источником власти. все важные решения в афинах принимались только по воле общего собрания граждан, обладавших равными правами.  

Объяснение:

Кілька століть дозволялося Мазепу лише проклинати, паплюжити, залучаючи до цієї ганебної справи і земляків, які прагнули догодити царату, відхрещувалися від свого роду, української мови і культури. Нині ім'я гетьмана повернено народові. Звичайно, ідеалізувати постать І. Мазепи недоречно, але те, що ця людина хотіла вирвати Україну з лабет царату, варте уваги.

У Глухові в 1687 році гетьманом України був обраний військовий осавул Іван Мазепа. За звичаєм, при виборах новий гетьман і московський уряд повинні були підписувати відповідні угоди. В одному із двадцяти двох пунктів угоди зазначалося: "Нікто бъ голосовъ такихъ не испущал, а отзывались бы везде единогласно — ихъ царского пресвътлаго величества самодержавной державы". Ось шлях, який пропонувався російським урядом. Українського народу немає, української мови не існує, Україна — не більше, ніж область великої держави.

Чи могла людина, що вважала себе справжнім патріотом, піти ось на такі приниження власного народу? Звичайно, угоди були підписані, але жевріла надія у гетьмана Івана Мазепи про визволення з віковічної кабали Великої Держави.

За 12 років гетьманства здійснив Мазепа одинадцять літніх та десять зимових походів. Але треба було виконувати й волю російського царя Петра І і йти на війну зі шведами. Мазепа скликав своїх однодумців-полковників, які на раді ухвалили не виступати в похід, написати листа шведському королю, аби не пустити московське військо до України.

Це вважалося зрадою гетьмана, а насправді він вболівав за долю народу, пам'ятаючи про те, що Хмельницький був у союзі зі шведами, допомагаючи їм брати у свій час Варшаву і Краків. Не простив цієї "зради" Петро І, зібрав у Глухові народ для вибору нового гетьмана. Був обраний старий і малоздібний стародубський полковник Скоропадський.