2. А. Як Франція долала феодальну роздробленість? Які заходи, що їх реалізували французькі королі, ви вважаєте результативними? Б. Яке з двох словосполучень:
«станово-представницькі збори», «Генеральні штати» є «ширшим», а яке -
«вужчим»? Поясніть логіку підпорядкування. Складіть речення зі словосполученням
«Генеральні штати». Запишіть його в зошити.

Колле́гия понти́фиков (лат. Collegium Pontificum) — в Древнем Риме совет понтификов; высший жреческий институт царского и республиканского периода, возглавлявшийся Великим понтификом, который до III века до н. э. выбирался из её членов. В коллегии сосредоточивалось знание и хранение сакрального права (ius pontificium), вырабатывались правила его толкования (commentarii pontificum), велись записи юридических прецедентов и давались компетентные юридические советы.

Первоначально в коллегии было 5 понтификов, после закона Огульния 300/299 до н. э. — 9, после Суллы — 15, после Цезаря — 16. Общей обязанностью понтификов было сохранение религиозного баланса (pax deorum), то есть видимо уделения равной степени почитания каждого бога. До закона Огульния все понтифики были патрициями. Было также 3 младших понтифика (pontifices minores), но их роль недостаточно изучена. Все жреческие коллегии древнего Рима служили тем или иным богам. Понтифики были служителями бога Януса.

История великих понтификов остановилась на римском императоре Грациане, который в 382 году отказался от этого звания[1], возможно, под давлением Амвросия Медиоланского[2]. Впоследствии, римский первосвященник Григорий I (Великий), восстановил это звание для римских епископов

Объяснение:

Головними чинниками народної моралі споконвічно були ідеали добра, милосердя, людяності, такі категорії, як честь, гідність, працелюбність.

Передусім шанувалося почуття любові до батьків. Ця етична вимога, що відповідала Божій заповіді «Шануй вітця твого і матір твою», втілювалося в народних прислів'ях та приказках: «Хто мамку зневажає, того Бог карає»; «Хто не слухає неньку, послухає біду»; «За мамині сльози — Бог долю зморози»; «За маму і тата — тяжка розплата». Моральним обов'язком дітей була до батькам по господарству, догляд за ними у разі хвороби, немічності, вияв повсякчасної уваги, шани й турботи. «Якби я ся вирік тата-мами,— говорили в Карпатах, — то мене би ся Бог вирік». До батьків, як правило, зверталися на «Ви»: до матері — «пані-матко», «мамо», «нене»; до батька — «неню», «дєдю», «пане-батьку», «батьку».