Перша світова війна вкрай загострила політичні та національні суперечності, активізувала визвольний рух поневолених народів проти самодержавства. 24 лютого 1917 р. в Петрограді відбувся загальний політичний страйк, до якого приєдналися військові частини столичного гарнізону. Державна дума, діяльність якої призупинив цар, стала в опозицію до уряду. Це й вирішило справу. 27 лютого самодержавство впало, влада зосередилась у руках Тимчасового комітету Державної думи. 2 березня члени цього комітету прийняли від царя Миколи II акт про зречення і сформували новий Тимчасовий уряд країни на чолі з князем Г. Львовим.
Звістка про падіння царського режиму досягла Києва 1(13) березня 1917 р*. Це значно пожвавило громадсько-політичне життя в Україні. Відкрилися широкі шляхи для легалізації діяльності політичних партій, для створення різноманітних громадських організацій. Представники ряду російських правих партій в Україні утворили Виконавчий комітет, що мав підтримувати порядок і діяти від імені Тимчасового уряду в Києві. Водночас як і в Петрограді, в Україні в першій декаді березня виникають ради робітничих і селянських депутатів. На вимогу українського руху створити осередок для об'єднання всіх українських сил 4(17) березня 1917 р. в Києві було утворено Центральну Раду, до якої ввійшли представники різних політичних груп та організацій. Вона була найвпливовішою українською політичною організацією 1917 р. її головою обрали видатного історика М. Грушевського — лідера Товариства українських поступовців. Провідна роль у Центральній Раді належала соціалістичним партіям — українським соціал-демократам та українським есерам.Для підтвердження своїх повноважень Центральна Рада скликала 6—8 квітня 1917 р. Всеукраїнський національний конгрес, на який прибули 1500 делегатів і гостей від усіх губерній України. Цей широкопредставницький форум підтвердив вимогу надання Україні національно-територіальної автономії, а також санкціонував новообрану Центральну Раду як крайову раду для всієї України. її головою знову було обрали М. Грушевського, а його заступниками — Сергія Єфремова і Володимира Винниченка. Отже, було зроблено новий крок у відродженні нації на шляху її державотворення. Почали утворюватися і місцеві органи влади — губернські, міські, повітові українські ради, підлеглі Центральній Раді.календар ("новий стиль").
Захватнические военные походы ассирийцы начали в первой половине IX века до н. э. Они захватили всю Месопотамию, Палестину и Кипр, территории современных Турции и Сирии, а также Египет (который, однако, потеряли спустя 15 лет). На покоренных землях они образовали провинции, обложив их ежегодной данью, а наиболее искусных ремесленников переселяли в ассирийские города (вероятно, поэтому в искусстве Ассирии заметно влияние культур окружающих народов). Своей империей ассирийцы управляли очень сурово, депортируя или казня всех бунтовщиков.
Ассирия достигла вершины своего могущества в третьей четверти VIII века до н. э. во время правления Тиглатпаласара III(745—727 г. до н. э.). Его сын Саргон II разгромил Урарту, захватил Северно-Израильское царство и раздвинул границы царства до Египта. Его сын Сеннахериб после восстания в Вавилоне (689 г. до н. э.) сравнял этот город с землей. Своей столицей он избрал Ниневию, отстроив её с величайшей пышностью. Территория города была значительно увеличена и обнесена мощными укреплениями, был построен новый дворец, обновлены храмы. Для снабжения города и разбитых вокруг него садов хорошей водой соорудили акведук высотой 10 м.
Созданное ассирийцами государство со столицей в городе Ниневия (пригород нынешнего города Мосул) существовало с начала II тысячелетия примерно до 612 г. до н. э., когда Ниневия была разрушена объединившимися войсками Мидии и Вавилонии. Крупными городами были также Ашшур, Калах и Дур-Шаррукин («Дворец Саргона»). Цари Ассирии сосредоточили в своих руках почти всю полноту власти - они одновременно занимали должность верховного жреца и военного вождя, а некоторое время даже - казначея. Царскими советниками были привилегированные военачальники (управляющие провинциями, обязательно служившие в армии и платившие царю дань). Земледелием занимались рабы и зависимые работники.
