Що є свідченням того що певна споруда пам'ять історії?

Объяснение:

Найяскравішою серед археологічних культур, що панували на території України є Трипільська. ЇЇ відкрив український археолог Вікентій Хвойко. В Україні трипільська культура проіснувала близько двох тисяч років, залишивши по собі багату культурну та матеріальну спадщину.

Ареал її існування простягався від Дністра на заході і до Середнього Придніпров'я на сході. Пам'ятки ж її були поширені не лише на Правобережній Україні, а й практично на всій території Молдови та Румунії, де вони відомі як культура Кукутені. Отже, трипільська культура була складовою частиною великої трипільсько-кукентської спільноти, що займала переважно територію лісостепової смуги Правобережної України та Молдови. Нині в Україні досліджено понад дві тисячі трипільських поселень, могильників і курганів. Археологи приклали чимало зусиль, аби збагатити науку уявленнями про родоплемінні, суспільні відносини, планування і конструкції найдавніших протоміст, побут, духовну культуру, мистецтво.

Основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство та скотарство. Надзвичайно високий рівень мали домашні виробництва й общинні ремесла, особливо гончарство (розписний посуд) та металообробка. Трипільський осередок належав до найдавнішої в Європі Балкано – Карпатської металургійної провінції, найрозвинутішої в енеолітичну добу.

Багату інформацію про духовний світ трипільців містить орнамент глиняних виробів. Так, тричленна побудова орнаментальних композицій на стінках багатьох горщиків, можливо, є відображенням триярусної картини світу. У верхній частині горщика горизонтальною хвилястою лінією зображували воду, посередині – сонце, місяць, краплі дощу, а в нижній частині – дерева, людей, тварин. Є припущення, що ці три горизонтальних яруси розпису на керамічних виробах відображують поділ світу на верхнє небо із запасами води, звичайне небо (середній ярус), по якому завершує свій біг ясне сонце і через яке на землю (третій ярус), падає дощ, окроплюючи рослини.

Культові обряди та церемонії проводились як у звичайних житлах, так і в спеціальних святилищах. Одна з таких споруд на поселенні Сабатинівка (басейн Південного Бугу) являла собою будинок з коридором. У віддаленій від входу частині приміщення знаходилась піч, біля якої були розставлені зернотерки, глиняні жіночі статуетки і посуд (в одному з горщиків навіть виявлені кістки бика).

Духовна діяльність трипільців спрямовувалася передусім на підсилення існуючого світового ладу і протистояння хаосові. Трипільців можна відносити до окремої цивілізації, адже існують незаперечні факти, що свідчать про їхню писемність, зокрема у 70-х роках археолог В. Мицик у розкопках житла знайшов фрагменти посудин, на денцях і стінках який по сирій глині прокреслені, а на інших уламках ретельно промальовані знаки за структурою літер. Це – піктограми і графічні символи. Вчені вважають ці знаки буквами трипільського письма.

Феномен трипільської культури полягає в тому, що вона своєрідно поєднала господарські, фізико-біологічні, антропологічні, етнокультурні та суспільно-ідеологічні системи стародавніх представників людських суспільств Півдня, Центру, Сходу та полісся Європи, що належали до кількох антропологічних та мовних груп, пребували на різних рівнях розвитку.

Увібравши в себе риси попередніх культур та доповниши їх принципово новими, носії трипільської культури дали багату матеріальну та духовну спадщину для майбутніх епох.

От рождения его звали Темучин. Но в историю этот человек вошел под именем Чингисхан, которое он присвоил себе лишь в 51 год. До нас не дошло ни его подлинного изображения, ни того, какого он был роста и сложения. Нам не известно, выкрикивал он приказы, изменявшие жизнь целых народов, или бормотал, заставляя трепетать выстроившиеся перед ним многотысячные войска... Но кое-что о его жизни мы все-таки знаем.Темучин родился в 1155 году на берегах реки Онон. Его отец Йессугай-багатур был богатым нойоном из рода Борджигин племени тайчжиутов. В походе против монгольских «татар» тот своей рукой умертвил татарского хана Темучина. А вернувшись домой, узнал, что жена родила ему сына. Осматривая младенца, Йессугай обнаружил на его ладошке сгусток крови и решил назвать его именем убитого врага — Темучином. Суеверные монголы приняли это как знамение, предвещавшее могучего и жестокого правителя.Когда Йессугай-багатур умер, Темучину было всего 12. Через какое-то время созданный отцом в долине реки Онон улус распался. Но именно с этого времени началось восхождение Темучина к вершинам власти. Он набрал шайку удальцов и занялся разбоем и набегами на соседние племена. Набеги эти были столь успешны, что к 50 годам ему уже удалось подчинить себе огромные территории — всю восточную и западную Монголию. Переломным для Темучина стал 1206 год, когда на Великом Курултае его избрали Ханом Ханов — повелителем всей Монголии. Тогда-то он и получил грозное имя Чингисхан, что означает «повелитель сильных». Великий воин, «джеганхир» — человек, рожденный под счастливыми звездами, оставшуюся часть жизни, будучи по меркам тех времен человеком пожилым, посвятил одной цели — овладению миром.В сердцах своих потомков он остался мудрым правителем, гениальным стратегом и великим законотворцем. Монгольские воины — сыновья и внуки Чингисхана, продолжившие после его смерти завоевание Поднебесной, — столетиями жили его наукой покорять. А его сборник законов «Ясы» долгое время оставался правовой основой кочевых народов Азии, конкурируя с нормами буддизма и Кораном.Ни до, ни после Чингисхана у монголов не было столь могущественного и столь деспотичного правителя направлять энергию неутомимых в бою и грабеже соплеменников на покорение более сильных и богатых народов и государств.К 72 годам он покорил практически всю Азию, но так и не успел достичь главной цели: дойти до западного моря — «страны заката» — и покорить «трусливую Европу».Чингисхан погиб в походе, по одной из версий — от отравленной стрелы, по другой — от удара при падении с коня. Место, где был погребен Хан Ханов, так и осталось тайной. Согласно легенде последними словами Великого воина были: «Высшее наслаждение состоит в победе: победить своих врагов, преследовать их, лишить их имущества, заставить любящих их рыдать, скакать на их конях, обнимать их дочерей и жен».