2 Отиите одно открытие Васко да Гама, изменившее представление о мире, оказание
огромное влияние на развитие человечеств​

Доктрина Брежнева (англ. Brezhnev Doctrine или Доктрина ограниченного суверенитета) — сформулированное западными политиками и общественными деятелями описание внешней политики СССР 60-80-х годов. Доктрина заключалась в том, что СССР мог вмешиваться во внутренние дела стран Варшавского договора для того, чтобы предотвратить выход страны из ОВД.

Понятие появилось после выступления Леонида Брежнева на пятом съезде Объединённой польской рабочей партии в 1968 году:

Хорошо известно, что Советский Союз немало сделал для реального укрепления суверенитета, самостоятельности социалистических стран. КПСС всегда выступала за то, чтобы каждая социалистическая страна определяла конкретные формы своего развития по пути социализма с учётом специфики своих национальных условий. Но известно, товарищи, что существуют и общие закономерности социалистического строительства, отступление от которых могло бы повести к отступлению от социализма как такового. И когда внутренние и внешние силы, враждебные социализму, пытаются повернуть развитие какой-либо социалистической страны в направлении реставрации капиталистических порядков, когда возникает угроза делу социализма в этой стране, угроза безопасности социалистического содружества в целом — это уже становится не только проблемой народа данной страны, но и общей проблемой, заботой всех социалистических стран.

— Брежнев Л. И. Ленинским курсом, т. II. М. , 1970, с. 329

Именно этот подход стал идеологическим обоснованием военного вмешательства войск стран Варшавского договора во главе с СССР в Чехословакию в августе 1968 года.

Доктрина оставалась в силе до тех пор, пока в 1980-е годы при Михаиле Горбачёве её не сменил иной подход, который в шутку назвали «доктриной Синатры» (имея в виду песню Фрэнка Синатры «My Way» — «Мой путь»).  

ответ: Зовнішня + частково внутрішня політика Івана Брюховеького: Дії лівобережного гетьмана І. Брюховецького також мали на меті підпорядкувати землі протилежного боку Дніпра під свою владу. Крім цього, упродовж свого правління цей гетьман уклав дві домовленості з Москвою — Батуринські (1663 р.) та Московські статті (1665 р.). Згідно з першими, в Україні мало перебувати московське військо (буцімто для захисту від ворогів), утримуване коштом місцевого населення, впроваджувалися торговельні обмеження для лівобережних. Політика І. Брюховецького викликала опозицію в населення Лівобережжя, і для зміцнення своєї влади він вирішив опертися ще більше на московську підтримку. У листопаді 1665 р. І. Брюховецький першим із гетьманів відвідав Москву й уклав там нові Московські статті, які ще дужче узалежпювали Україну від Росії. Царські воєводи мали перебувати в ще більшій кількості міст, ніж це передбачалося Переяславськими статтями 1659 р., а також на Кодаку біля Січі, що згодом обурило запорожців. Крім того, воєводи отримали широкі повноваження щодо втручання у місцеві справи. Київського митрополита мав призначати московський патріарх. Усе населення Гетьманщини, крім козаків, оголошувалося царськими підданими та підпорядковувалося напряму царському уряду. До часів І. Брюховецького гетьмани у звертанні до царя писалися його "вірними слугами та підданими", натомість цей гетьман почав себе титулувати царським "холопом" і "найнижчим підніжком". До того ж, гетьман став московським боярином та одружився з княжною Долгорукою (ймовірно, вважаючи цс за велику честь). Діяльність І. Брюховецького загалом оцінюється негативно — власне він за кілька років невмілого правління звів нанівець незалежність України.

Объяснение: