Відмінність відбудовчих процесів була зумовлена різними:
• пріоритетами і метою,
• стартовими умовами,
• шляхами можливостями.
1. Збитки, заподіяні війною Україні, були значно більшими, ніж на Заході.
• Тільки прямі збитки, заподіяні господарству України, становили 285 млрд крб.
• Ця сума в 5 разів перевищувала асигнування УРСР на будівництво нових фабрик, заводів, залізниць, електростанцій, шахт, радгоспів, МТС тощо протягом трьох довоєнних п’ятирічок.
• В Україні залишилося лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств, а промислове виробництво становило 26% довоєнного рівня.
• Значно меншими, ніж у нашій республіці, були руйнування промислового потенціалу в країнах Заходу.
• Рівень англійської промисловості вже у 1946 р. досяг 90% показників 1937 р.
• Франція вже 1948 р. досягла довоєнного обсягу промислового, а у 1950 р. — сільськогосподарського виробництва.
2. Відбудова в Україні здійснювалася власними силами, без зовнішньої до а західні країни активно використовували асигнування, що надавали США відповідно до «плану Маршалла».
• Західноєвропейські уряди зробили ставку на залучення іноземного, насамперед американського, капіталу. Західні країни згідно з «планом Маршалла» отримали в 1946-1952 рр. 13,3 млрд доларів.
• СРСР, а під його тиском ще вісім країн Центральної та Південно-Східної Європи відмовилися від участі у цьому плані.
• СРСР спирався на власні ресурси, використовуючи тяжку, ручну в багатьох випадках, працю українського населення. Широко використовували працю в’язнів сталінських концтаборів.
3. Ігнорувався світовий досвід виходу з кризи.
Західні країни розпочинали відбудову в такій послідовності:
• стабілізація національної валюти;
• відбудова доріг, засобів сполучення і засобів зв’язку;
• розвиток сільського господарства та на його основі харчової промисловості;
• розвиток виробництва предметів першої необхідності;
• розвиток важкої промисловості на основі розвитку науки і прогресивних технологій.
У радянській економіці послідовність, методи і пріоритети
були іншими:
• СРСР розпочинав відбудову з розвитку важкої промисловості, куди спрямували основні кошти і трудові ресурси;
• проводилася сувора економія і накопичення фінансів за рахунок сільського господарства, легкої та харчової промисловості;
• задоволення життєвих інтересів трудящих відсувалося на задній план;
• на основі розвитку важкої промисловості держава послідовно проводила політику мілітаризації економіки;
• під час відбудови не брали до уваги екологічних аспектів;
• економіка У країни відбудовувалася не як самостійний замкнений комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи;
• переважала ручна праця;
• кількісні показники переважали над якісними;
• відновлення економіки здійснювалося переважно на екстенсивній основі.
4. У західних країнах процес відбудови відзначався швидшими темпами.
Західні країни довоєнного рівня досягли у 1947-1948 pp. В Україні довоєнного рівня було досягнуто тільки у п’ятій п’ятирічці (1951-1955 pp.).
5. Провідну роль у відбудові в Україні відігравала командна система.
Держава робила ставку на трудовий ентузіазм людей. Широко пропагувався рух передовиків і новаторів, соціалістичні змагання, безплатна ненормована праця. Практикувалися трудові мобілізації робочої сили, примусова праця ув’язнених і військовополонених, праця жінок і підлітків, безплатна праця колгоспників.
6. Широко використовували в Україні репресивно-каральні методи, притаманні тоталітарній системі.
Прикладом може слугувати Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про виселення з Української PCP осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний б життя», виданий 21 лютого 1948 р.
7. У паливно-енергетичному балансі перевага у споживанні надавалася вугіллю, а не нафті й газу, як у країнах Заходу. Надзвичайно високими були енергомісткість і металомісткість виробів, тобто вони вимагали багато затрат енергії та металу.
8. Відбудова України, на відміну від країн Заходу, ігнорувала товарно-грошові ринкові відносини, приватну власність, якість і конкурентоспроможність, принцип матеріальної зацікавленості трудящих і механізми їх економічного стимулювання, співпрацю, та інтеграцію з розвиненими країнами світу.
Объяснение:
Ход военных действий
В ночь с 1 на 2 августа 1990 года 120 тысяч иракских солдат пересекли границу Ирака и Кувейта. Кувейт почти ничего не мог противопоставить своему врагу. Вся численность кувейтской армии и на тот момент составляла всего 20 тысяч человек. К тому же, несмотря на накалённость обстановки армия не была приведена в состояние боевой готовности. Но, несмотря на это, Кувейт пытался обороняться: отдельные части показали себя очень храбро в сражениях с превосходящими силами противника. Основные бои развернулись прямо в столице у Дасманского дворца. Кувейтскому эмиру и его советникам удалось покинуть дворец раньше, чем сюда прибыла иракская армия, но в бою за Дасман погиб брат эмира. Дворец был взят только к концу дня. К вечеру 2 августа вся территория маленького эмирата была оккупирована, а в руках Ирака оказался военный флот Кувейта. Захватчики занимались мародёрством и чинили насилие над местными жителями. Власть в Кувейте была передана только что созданному и полностью зависимому от Багдада «Свободному временному правительству Кувейта». Мировая общественность была возмущена действиями иракских властей. США имели в регионе собственные экономические интересы. Они опасались, что после успеха в Кувейте Саддам Хусейн захочет захватить ещё и Саудовскую Аравию, став хозяином почти всех залежей нефти в регионе. Сначала на совещаниях НАТО чаще звучало мнение, что на Ирак следует воздействовать при экономических санкций. Но уже 6 августа было решено отправить к Персидскому заливу военный контингент. В данной ситуации СССР было бы выгодно поддерживать Саддама Хусейна. Как и Ирак, с 1972 года Советский Союз зависел от поставок нефти, и низкие цены на топливном рынке больно били по карману советских граждан. Конфликт на Ближнем Востоке позволил бы поднять цены и несколько осадить США – давнего соперника СССР. Но внешнеполитическая обстановка и идеи «перестройки» склонили советское руководство к прозападной позиции. Михаил Горбачёв осуждал иракскую агрессию и выступал за мирное решение конфликта. Параллельно СССР прекратил поставки оружия в Ирак.
Объяснение:
