з кінця ii ст. римська імперія вступає у тривалу кризу. після смерті останнього представника династії антонінів основна роль у призначенні імператора належала армії або сенату. тому правителів того часу назрівали «солдатськими» або «сенатськими» імператорами.
армія перестала підкорятися законам, солдати навіть продавали престол тому, хто обіцяв їм більше заплатити. правителі змінювалися кожні 2-3 роки, а іноді через кілька місяців. як правило, їх убивали змовники або незадоволені легіонери.
підкорені народи не бажали миритися зі своєю долею і весь час піднімалися на визвольну боротьбу. міжусобні війни за владу в середині держави, напади сусідніх племен порушили її єдність і традиційні зв'язки між провінціями. прийшли в запустіння землі, зменшилися врожаї, почався занепад ремесел і торгівлі.
використання рабів перестало давати рабовласникам звичний прибуток, адже ті не були зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки нічого за неї не отримували. за першої-ліпшої нагоди вони втікали або повставали.
у iii ст. власники великих земельних маєтків почали роздавати рабам невеликі ділянки землі для обробітку. таким рабам дозволяли мати сім'ю, будинок, власне невелике господарство. їх називали рабами з хатинами. за користування землею вони платили орендну плату та віддавали певну частину врожаю.
величезні земельні володіння неможливо було обробити лише за рабів. тому землевласники почали надавати земельні ділянки в оренду вільним селянам, розореним городянам та іншим збіднілим людям. таких орендарів називали колонами.
колони були більше зацікавлені в результатах своєї праці, ніж раби, проте й вони не могли вивести з кризи господарство риму.
После Первой мировой войны страны победившей Антанты – Англия и Франция, были охвачены мировым кризисом, пик которого пришелся на 30-е годы XX века. В Англии он начался раньше, чем во Франции и переносился не так тяжело. Это было связано отчасти с тем, что британское производство снизило темп еще до войны, и страна успела адаптироваться к новым условиям. На Франции пагубное действие кризиса сказалось сильнее, чем на других странах, потому что в стране пустило корни ростовщичество, которое усиливало застой экономики.
Экономическое положение перекликалось с кризисом политическим. И вновь он оказался тяжелее во Франции: попытки переворота, забастовки Народного фронта, коммунистов и фашистов. В то время как в Англии царил консерватизм.
Общим фактором в положении обеих стран была массовая безработица.
В целях борьбы с кризисом английское правительство принимает следующие меры: поддержка сельского хозяйства и судостроения, протекционизм, экспорт производства в колониальные страны.
Франция ограничила ввоз сельскохозяйственной продукции, сократила железнодорожные тарифы, а также установила минимальные цены на зерно.
Несмотря на временное улучшение состояния экономики держав, окончательный выход из кризиса, так же как и в мире в целом, стал возможен только после окончания Второй мировой войны.
