Відповідь:
в. медицини
Пояснення:
1. Розвиток медицини і математики
Значних успіхів було досягнуто в розвиткові анатомії. Почали провадитися систематичні анатомічні розтини, що дало змогу створити нові теорії про природу людського організму та винайти нові методи лікування хвороб. Італійський медик Андреас Везалій (1514—1564) видав 1543 р. фундаментальну працю “Про будову людського тіла”. Незважаючи на переслідування духовної та світської влади, Везалій провадив розтини людських трупів, вивчаючи анатомію людини. Після появи його праці за вченим стала стежити інквізиція. Його схопили за брехливим доносом у розтині живої людини та засудили до паломництва в Палестину, під час якого його корабель розбився. Вчений опинився на безлюдному березі, де й помер від голоду. Проте його ім'я залишилося назавжди в історії медицини, як людини, що зруйнувала вікові забобони про побудову людського тіла і створила сучасну анатомію.
Іспанський вчений Мігель Сервет (1511—1553) відкрив кровообіг людини. За сміливість наукових поглядів і незалежність у думках його було спалено в Женеві за наказом Ж. Кальвіна.
Кровообіг людини було підтверджено під час анатомічних досліджень Везалія, а англійський лікар та анатом Вільям Гарвей (1578—1657) завершив вивчення цієї функції, створивши теорію кровообігу людини. Гарвея вважали одним із найосвіченіших людей свого часу, його відкриття стали справжньою революцією в медицині. Згодом Гарвей почав досліджувати, як зароджується людське життя. Сутність своїх дослідів він підсумував у вислові: “Все живе — з яйця”. Медичні світила тогочасної Європи не сприйняли його відкриттів і почали цькувати й висміювати талановитого вченого, але він не здавався. Сучасники зрозуміли й визнали його заслуги лише наприкінці його життя.
Італієць Джироламо Фракасторо (1480—1553) дослідив поширення інфекцій і визначив, які засоби необхідні для боротьби проти інфекційних захворювань. Вчений-аматор Антоні ван Левенгук (1632—1723) винайшов мікроскоп, який дозволив йому зробити чимало важливих відкриттів. Найбільше серед них було зроблено 1674 р., коли він першим дослідив і довів існування мікробів. У краплині води Левенгук відкрив цілий новий світ.
У римлян обычно было три имени, как у нас — имя, отчество и фамилия. Первое имя — преномен (praenomen) — было личным, как Петр или Мария. Таких имен было мало, их насчитывают всего восемнадцать. На письме их сокращали одной, двумя или тремя буквами. Такие сокращения были весьма распространены, и поэтому надо уметь их раскрыть; вот самые употребительные: Аппий, Гай, Гней, Децим, Луций, Маний, Марк, Публий, Квинт, Сервий, Секст, Тиберий, Тит, Вописк.
Второе имя — номен (nomen) — было названием рода и соответствовало, приблизительно, нашей фамилии.
Третье имя — когномен (cognomen) — было прозвищем, которое присваивали каждому по каким-то признакам: рыжий — Руф, ловкач — Катон, носатый — Назон.
Когноменом отличали семью или отдельную ветвь данного рода. Например, к роду Корнелиев принадлежали семьи Сципионов, Руфинов, Лентулов и т.д.
Иногда за какие-либо особые заслуги римлянин получал и четвертое имя или второе прозвище — агномен (agnomen). Публий Корнелий Сципион в честь победы, одержанной им над Ганнибалом в Африке в 202 г. до н.э., стал именоваться торжественно Африканским (Africanus, ср. прозвания русских полководцев — Александра Невского, Дмитрия Донского, Суворова Рымникского, Потемкина Таврического). Женщин называли родовым именем отца в форме женского рода. Дочь Публия Корнелия Сципиона звали Корнелией, дочь Марка Туллия Цицерона — Туллией, у Гая Юлия Цезаря была дочь Юлия. Когда в семье появлялась другая дочь, к имени обеих добавляли преномен:
Старшая (Major) и Младшая (Minor), другие сестры прозывались Третья (Tertia), Пятая (Quintilla) и т.д. Замужняя женщина сохраняла свое имя, но к нему прибавлялся когномен ее мужа: Корнелия, дочь Корнелия, (жена) Гракха (Cornelia, filia Cornelii, Gracchi).
Рабов именовали по их происхождению: Сир (уроженец Сирии), Галл (уроженец Галлии), Фрикс (из Фригии); по именам мифических героев: Ахилл, Гектор; по названиям растений или камней: Адамант, Сардоник и т.д. Иногда рабам, которых часто окликали "мальчик" (puer), присваивали имя владельца в родительном падеже: Марципор (из Marcipuer), то есть раб Марка.
Вольноотпущенники (т.е. рабы, получившие свободу) приобретали родовое и личное имя бывшего господина, их собственное имя ставилось на третье место как когномен. Так, секретарь Цицерона Тирон, освободившись от рабства, назывался: Марк Тулий отпущенник Марка Тирон — M Tullius M libertus Tiro).
