Один день из жизни египетского земледельца
Я простой земледелец Египта.
Река Нил вернулась в свои берега, хорошо пропитав нашу землю водой.
Плодородный ил сделал почву мягкой.
Рано утром мы с женой уходим в поле работать. Я рыхлю землю плугом, а жена
разбрасывает семена пшеницы. Мы будем поливать ее, а, когда созреет, мы сожнем урожай
серпами. Жена сделает из зерна муку.
На обед у нас обычно пара луковиц, сушеная рыба и лепешка. Мясо и вино мы едим
по праздникам.
Наш дом сделан из тростника, обмазанного илом. Едим из глиняной посуды. Дети
собирают сухую траву и сучья для очага.
Мы не носим много одежды, но носим амулеты и надеемся, что они защитят нас, что
будет богатый урожай, и нашей семье останется достаточно зерна после уплаты налогов.
Ясногородский Юрий, 5 класс «А».
«Дорогой брат, пишу тебе о том, как мой день. Встал я очень рано, в 4 часа
утра, чтобы было не очень жарко. Влага пропитала землю, и она готова к пахоте. Я рыхлил
землю плугом, а за мной шел мой старший сын и бросал зерна пшеницы во влажную,
удобренную землю.
С раннего утра до позднего вечера работали мы в поле. Погода была жаркая, солнце
палящее. Приходилось пить много воды. Пообедали лепешкой с луком, которую испекла
моя жена. Финики и инжир оставили детям, так как их запасы очень малы.
Младшая дочь просит купить ей новый амулетик, а старшая – украшения. Но скоро
приплывет лодка, и нужно будет платить налог. Поэтому лишнего зерна и денег нет.
Надеюсь, смогу порадовать детей в следующем месяце.
Здоровья тебе и твоей семье. Пиши, как у Вас дела.
Твой брат Салим»
Зайцев Кирилл, 5 класс «Б»
«Дорогой отец, пишу тебе, чтобы рассказать о том, как мой день.
С утра я был в царских каменоломнях, отдавал распоряжения рабочим.
Затем, поехал в строящуюся каменную гробницу. Художник заканчивал высекать из
камня картины. На них – вся моя дорогая семья: любимая жена и трое моих детей. Также я
распорядился написать мои прекрасные дворцы, сады, пруды и множество слуг. Ты, как
никто другой, понимаешь, что все это пригодится в «стране мертвых».
Вечером привезут новых музыкантов и красивых танцовщиц. Буду отдыхать после
тяжелого дня.
С любовью, твой сын Нуслим»
Зайцев Кирилл, 5 класс «Б»Я вельможа из Египта
Дома египетских земледельцев и ремесленников разрушатся от времени. Их имена
забудут, и могилы занесет песком. Но еще при нашей жизни – жизни вельмож, для нас
строят гробницу, стены которой расписаны или украшены рельефами. Мы, египтяне, верим,
что все, нарисованное и высеченное, из камня, может ожить. Поэтому мы приказываем
изобразить на стенах гробницы себя, свой дом, жену, детей и все имущество, чтобы после
смерти жить так же, как прежде, и даже лучше.
Я живу в большом и красивом доме. Дом стоит в саду среди цветов и фруктовых
деревьев. Посреди сада находится пруд. В жару я могу отдыхать у воды, наслаждаясь тенью
и прохладой.
Моя одежда из тонких льняных тканей. Когда я выхожу из дома или принимаю
гостей, я надеваю ожерелья с драгоценными камнями. В комнатах у меня дорогая мебель,
ларцы для драгоценностей и вазы.
В надписях на стенах гробницы перечисляют яства, которые приносят мне при
жизни и должны мне давать после смерти: всевозможные виды хлеба и печенья, жареная
птица, мясо, фрукты, сладости, разные сорта пива.
Развлекают меня музыканты и красивые танцовщицы. Слуги готовы выполнять все
мои приказы. Мне даже не нужно ходить пешком за пределы дома. Рабы носят меня на
специальном кресле. Мне в гробницу ставят фигурки работников и слуг. Мы верим, что они
будут работать на нас в стране мертвых сохранять свое высокое положение и жить
счастливо.
Фараон дает нам различные поручения. Один из нас следит за работами в царских
каменоломнях, откуда привозят строительный камень. Другой вершит суд и расправу над
заговорщиками и тайными врагами фараона, и т.д.
Когда мы выполняем волю своего царя, у нас в подчинении писцы, ряды
вооруженных воинов, стражники.
Мы приближаемся к фараону с поднятыми руками и ложимся лицом в пол. И пока
он не велит говорить, остаемся в такой позе.
Мы заключаем свою речь так: "Да поступит повелитель так, как будет ему угодно,
ибо все мы дышим воздухом лишь по его милости".
Все почести, которыми фараон одаривает меня, записывают на стены моей
гробницы. Я – слуга фараона, и я этим горжусь!
Відповідь:
XVI-XVIII ст. - виключно складний і важливий період в житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні у XVI-XVIII ст.
Передусім треба підкреслити, що тоді ще були живі традиції Київської Русі. Найкраще вони збереглися у західноукраїнських землях, менш потерпілих від монголо-татарського нашестя. Крім того, у великому князівстві Литовському культурна спадщина Київської Русі була сприйнята на державному рівні.
У XVI ст. триває стабілізація і пожвавлення економічного життя, зростання міст. Нараховувалося до 20 великих українських міст з населенням понад 10-15 тис. жителів. У Львові, Києві кількість ремісничих спеціальностей досягала 300. Розвитку товарно-грошових відносин сприяло магдебурзьке право (правова система, яка закріплювала самоврядування городян). На Волині і в Галичині все ширше практикувалося будівництво світських споруд не з дерева, а з каменю і цегли, у XV ст. у Львові було побудовано водопровід.
Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та Реформації. В містах України, як і в ряді інших європейських країн, проживало етнічно різнорідне населення: крім українців - поляки, німці, євреї, вірмени, угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних культур. У XV ст., коли під ударами Туреччини прийшли до занепаду італійські колонії у Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова і Києва.
З іншого боку, діти українських вельмож навчалися в університетах Праги, Кракова, Болоньї. Варто пригадати імена українського поета XV ст. Павла Русина, професора медицини й астрономії з Дрогобича Юрія Котермака. Гуманістичні настрої та ідеї, європейські художні стилі набували на українському культурному ґрунті нових форм.
Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу. Утворення Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 р. призвело до концентрації практично всіх українських земель у єдиних державних кордонах, поставило їх населення у найважчі політичні, соціально-економічні умови.
У зв'язку зі зростанням міст в Європі зріс попит на продукцію сільського господарства, а Іспанія, яка досі була "житницею Європи", не справлялася з цим завданням. Потрібні були нові постачальники, і на цю роль претендувала Польща. Польські феодали захопили землю, закріпачили селян, витискали з України максимум прибутку, але в той же час захистити її від набігів турок і татар виявилися неспроможними. У цих умовах всі культурні процеси перепліталися як з боротьбою проти польського засилля, так і з обороною рубежів від натиску Кримського ханства й Османської Туреччини.
Неоднозначною у розвиткові української культури в XVI ст. - першій половині XVIII ст. була позиція соціальної еліти. Своєю меценатською діяльністю прославилися князь Костянтин (Василь) Острозький, князь Юрій Слуцький, Єлизавета (Галшка) Гулечівна. Однак більшість українських феодалів, верхівка духовенства в умовах панування Речі Посполитої віддалялися від національної культури - мови, традицій, православної віри і сприймали польську.
Один з українських публіцистів - Мелетій Смотрицький в полемічному трактаті "Тренос" ("Плач") відобразив скорботу православної церкви за династіями, які раніше були віддані вірі своїх предків, а зараз її покинули: ”...Де тепер той безцінний камінь карбункул, блискучий як світильник – дім князів Острозьких, що світив над усіма іншими блиском святості старої віри своєї. Де інші, також безцінні камені тієї корони – славні доми руських князів, неоціненні сапфіри, безцінні діаманти: княжата Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чорторийські, Пронські, Руженські, Масальські, Лукомські та ін. незчисленні, яких довго було б вичисляти…“. Втрата народом своїх поводирів, еліти суттєво вплинула на розвиток культури.
У цій історичній ситуації роль духовного лідера народу взяло на себе козацтво – самобутній суспільний стан, який сформувався в XV-XVI ст. Саме козацтво підхопило традицію національної державності, виступило захисником православної церкви, української мови.
Всенародна війна за свободу України 1648-1657 рр. безпосередньо відбилася і на культурному житті. Патріотичні почуття, спільні походи, масове переселення - все це сприяло культурній інтеграції різних регіонів. У ході війни міцніла нова українська державність, що спиралася на козацькі традиції. Хоч Гетьманщина включала тільки частину національної території, але саме її існування вело до зростання національної самосвідомості.
