Я думаю, Родина – одна из самых больших ценностей в нашей жизни. Мы не выбираем, в какой стране родиться, но наша моральная обязанность – любить и оберегать ее, чтобы передать в наследство нашим детям.
Во-первых, Родина – это не просто страна, в которой ты родился, но и духовные достояния народа: язык, культура, особенности менталитета, традиции и обычаи. В каждой семье, которая осознанно относится к этим ценностям, звучат народные песни, отмечаются праздники и царит народный дух. Люди стремятся познавать свою страну, посещая не только известные места, чтобы увидеть достопримечательности, а и каждый ее уголок.
Во-вторых, даже если человек живет заграницей, вдалеке от страны, в которой он родился и вырос, любовь к Родине будет всегда жить в его сердце. В странах, где существует большая диаспора нашего народа, люди объединяются, чтобы поддерживать родные для них традиции.
К сожалению, сегодня есть много людей, которые считают себя патриотами, но не делают ничего для улучшения жизни в нашей стране. Патриотизм – это не просто любовь к Родине, а еще и готовность постоять за нее, пожертвовать чем-либо ради благополучия своего народа.
Сейчас наша страна переживает не лучшие времена. Но, истинные патриоты, те, кто ценит Родину, смогут преодолеть любые трудности.
Таким образом, Родина – это самый ценный дар нашего народа. Я рада, что родилась именно в этой стране, и с удовольствием поддерживаю традиции наших предков.
Відповідь:
Найдавніші згадки про Китай відносяться до часів правителя Фу Сі, який жив за 30-40 століть до початку нашої ери. Вважається, що боги надихнули його на написання священної книги Стародавнього Китаю «Їцзін», з якої пішла теорія про те, що фізичний Всесвіт виник і розвивається завдяки чергуванню інь і ян.
Археологія не надає відомостей про правителів Китаю, які передували династії Шан (1766—1122 р. до н. е.). Правителі Шан були скинуті династією Чжоу. Столиця Чжоу розташовувалася поблизу сучасного Сіаню, а пізніше, приблизно 750 р. до н. е., через атаки варварів, володарі були змушені перенести її на місце поруч з нинішнім Лояном. У ранній період правління династії влада була зосереджена в руках хана Чжоу, але пізніше місцеві правителі утворили майже незалежні держави.
З 770 р. до н. е. ці правителі вели між собою запеклі війни, і весь період з 476 до 221 р. до н. е. одержав назву «період Воюючих країн». У той же час Китай потерпав від нападів варварів з півночі і північного сходу. Для захисту столиць та державних територій будувалися величезні мури: північна частина кордонних мурів була пізніше об'єднана у Великий китайський мур.
Теракотова армія Цінь Ши Хуан-ді
Зрештою основна влада зосередилася в руках принца Цінь, військо якого скинуло останнього правителя Чжоу. Новий імператор Цінь Ши Хуан-ді став засновником династії Цінь 221 р. до н. е. Як особа, яка вперше об'єднала китайську імперію, він вважається початковцем імперського періоду китайської історії (221 до н. е. — 1911).
У січні 2017 р. під час будівництва нового адміністративного будинку в районі Тунчжоу на сході Пекіна були виявлені 1092 стародавні гробниці. Знахідки відносяться до періоду Воюючих царств (Чжаньго Шида), який передував об'єднанню Китаю під владою імператора Цинь Ши Хуанді 221 року до н. е. На території сучасного Пекіна в той час розташовувався місто Цзі — столиця царства Янь[1].
Після смерті імператора Цінь Ши Хуана 210 р. до н. е. розгорнулася боротьба за владу між губернаторами провінцій. Переможець, Лю Бан, заснував династію Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.). При правлінні династії Хань територія Китаю значно розширилася. Після падіння династії Хань боротьбу за владу повели три царства — Вей, Шу й У. Через короткий час у війну вступили 16 провінцій. 581 р. до н. е. засновник династії Суй захопив владу і доклав зусиль для об'єднання імперії. Робота почалася з Великого каналу, що з'єднує низов'я Янцзи із середнім плином Хуанхе. Згадані події що відбулися після розпаду імперії Хань іноді розглядають як період китайського середньовіччя.
