ответ:За О. Назаренко головними причинами розпаду Русі були династичні обставини колективного суверенітету. Видається спрощенням ототожнювати кінець єдиновладдя в Київській Русі після смерті Ярослава Мудрого (1054) з початком розпаду[1]. Трохи більше виправданий погляд на перші стійкі уділи-вотчини князів-ізгоїв XI ст., тобто князів, які випадали із системи братського співволодіння, — полоцьких Ізяславичів і південноволинських (згодом — галицьких) Ростиславичів — як на своєрідних передвісників удільної роздробленості Русі[2]. І все ж за своєю сутністю такі «ізгойські» уділи-вотчини про початок розпаду у власному розумінні ще не свідчать, оскільки де-юре, за династичними поняттями того часу, вони перебували під верховною владою київських князів. Отже, попри династичну основу і династичну зовнішню форму, роздробленість Русі за природою цілком династичною не була.
Объяснение:
Причины войны. Греко-персидские войны продолжались полвека и представляли собой серию сухопутных походов и морских экспедиций персов. Персидская экспансия была вызвана, прежде всего, желанием приобрести новые земли, увеличить за счет них поступления в царскую казну, желанием поднять престиж великого царя, открыть новые рынки сбыта ремесленных товаров, в конце концов, жаждой подвигов и славы сановных родственников и приближенных персидского царя. С греческой стороны толчком к войне стал захват персами Фракии и Геллеспонта, что фактически означало сокращение греческой торговли в Эгейском море, а также наступление на независимость малоазийских греческих городов. Помимо экономических интересов нельзя не учесть политические разногласия державы Ахеменидов и греческих полисов. Они представляли собой два разных пути развития – путь восточной деспотии и путь гражданской общины. Все это накладывало отпечаток на отношения между государствами, в результате чего столкновение персов и греческих полисов стало неизбежным.
