Заполните лестницу государственного устройства кангюев​

Тауке-хан - один из самых выдающихся государственных деятелей Казахского ханства, внесший неоценимый вклад в национальную историю. С его именем связано укрепление государственности казахов, утверждение внешнеполитических позиций Казахского ханства в системе международных отношений в центрально-азиатском регионе.

Годы правления Тауке занимают особое место в казахской истории. Это был "Золотой век" прекращения губительных феодальных усобиц, век относительного господства законов, развития экономики и процветания торговли.

Тауке-хан считается основоположником обычного права казахов, поскольку именно при нем произошло окончательное оформление юридической системы казахского общества.

Первое серьезное изменение Тауке внес в систему властных отношений. Он упорядочил деятельность биев, сделав заседание бийского совета постоянным и регулярным. Более того, он установил места проведения советов. Бийские советы превратились в важный государственный орган, осуществляющий прямые и обратные связи в системе властных отношений. Таким образом, авторитет власти среди простого народа стремительно рос, что позволяло динамично развивать политическую ситуацию в стране.

Тауке-хан стал первым, кто смог упорядочить племенные и родовые отношения. Главным принципом был провозглашен консенсус.

Реформы Тауке-хана коснулись и правовой системы. Свод законов под названием "Жетi Жаргы" (Семь установлений) был разработан при его непосредственном участии. Согласно народным преданиям, Тауке собрал на Куль-Тобе биев трех жузов, которые на основе старых установлений Касым хана и Есим хана разработали и приняли новый свод законов. К сожалению, этот юридический документ не дошел до нас в начальной его редакции. Отдельные его фрагменты представлены в книге известного исследователя А. Левшина, который записал его из уст казахов.

В 1697 г. верховным правителем Джунгарии становится Цэван-Рабтан и с этого момента в казахско-ойратских отношениях начинается новый, еще более ожесточенный период. Наиболее крупные военные походы джунгар в пределы казахских кочевий имели место в 1711-1712, 1714, 1717, 1723 и 1725 годах. Тауке хан, трезво оценивая сложившуюся ситуацию, искал потенциальных союзников для создания военно-политического союза против джунгар. Тауке хан решил пойти на сближение с Россией. Но полностью осуществить свои планы Тауке хан не успел. Он умер в 1718 г.

После его смерти междоусобные распри в Казахском ханстве вспыхнули с еще большей силой.

Тем не менее, в народе до сегодняшних дней сохранилось особое уважение к личности Тауке хана, как к человеку, сумевшему объединить казахов, обезопасить государство и установить господство закона и порядка.

Відповідь:

1. Мінойську цивілізацію відкрив у 1900 році археолог Артур Еванс. Ахейську цивілізацію у 1870 році розкопав та дослідив Г.Шліман.

2. Часом розквіту Ахейської цивілізації можна вважати XV—XIII ст. до н.е. У цей час зона її поширення охоплювала весь Пелопоннес, Центральну Греці ю (Атику, Беотію, Фокиду), значну частину Північної Греції (Фессалію), а також багато островів Егейського моря. Основними центрами мікенської культури, як і на Криті, були палаци. Майже всі мікенські палаци були укріплені і являли собою справжні цитаделі, що нагадували своїм зовнішнім виглядом замки середньовічних феодалів. Усередині палаців стіни прикрашали фрески; обов'язковими елементами благоустрою були ванні кімнати, водопровід і каналізаційні системи. У невеликих кімнатах зберігався архів (у "Палаці Нестора" архів налічував понад 1000 глиняних табличок, написаних знаками лінійного складового письма). З табличок стало відомо, що на той час у Греції вже існувало рабство. Значна частина документів стосується обліку праці ремісників, серед яких — представники різних професій; ковалі, муляри, кравці, теслі, гончарі, зброярі, золотих справ майстри й навіть парфумери. Добре розвинутий державний бюрократичний апарат забезпечував як облік, так і розподіл продуктів праці. На чолі палацової держави стояв ванак, тобто пан, володар. До кола вищої знаті, що оточувала ванака, належали жреці головних храмів держави й вищі військові чини. Землероби й ремісники були політично безправними й не брали ніякої участі в управлінні державою.

Занепад Ахейської цивілізації. Наприкінці ХНІ ст. до н.е. племінні народи всього північно-балканського регіону через якісь невідомі для нас причини почали мігрувати. Величезна маса варварських племен знялася з насиджених місць і рушила на південь, у багаті й розвинуті області Середньої Греції, Пелопоннесу, а також у Малу Азію. На своєму шляху прибульці захопили й зруйнували величезну кількість мікенських поселень. Таким чином, на межі ХШ-ХП ст. до н.е. мікенська цивілізація зазнала страшного удару, після якого вже не змогла відновитися.

У цей же період гається масова еміграція зі східних територій бал папської Греції в Малу Азію і на прилеглі острови. У результаті цих переміщень на західному узбережжі Малої Азії, на островах Лесбос, Хіос, Самое, Родос та ін. виникла велика кількість нових поселень, серед яких найбільшими були еолітська Смірна, іонійські міста Колофон, Ефес, Мілет, дорійський Галікарнас.