Київська Русь: походження і розселення східнослов’янських племен. Реферат
У рефераті подано відомості про походження і розселення східнослов’янських племен б життя
Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.
Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із венедами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н. е. - Плінія, Тацита, Птоломея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.
Звідси, в ІІ-VІІ ст. н. е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов'ян і східних слов'ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.
Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.
Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.
З II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).
Сове́тско-кита́йский раско́л — дипломатический конфликт между КНР и СССР, начавшийся в конце 1950-х годов. Пик противостояния пришёлся на 1969 год, вылившийся впограничный конфликт на острове Даманский. Окончанием конфликта считается 1986 год. Конфликт сопровождался расколом международного коммунистического движения.
Критика И. В. Сталина, в частности, культа личности, в докладе Хрущёва в конце XX съезда КПСС, новый советский курс на экономическое развитие при политике «мирного сосуществования» с капиталистическими странами вызвали недовольство Мао Цзэдуна, как противоречащие идее «ленинского меча» и всей коммунистической идеологии. Политика Н. С. Хрущёва была названа ревизионистской, а её сторонники в КПК — (Лю Шаоци и др.) — подверглись репрессиям в годы «культурной революции».
«Великая война идей между Китаем и СССР» (как это называлось в КНР) была начата Мао Цзэдуном с тем, чтобы укрепить свою власть в КНР; постепенно заставить людей в СССР признать, что они должны почитать Китай в качестве учителя, прежде всего в идеологии; убедить США и их союзников в том, что он и его Китай идейно ведут войну против СССР; показать человечеству, что в Китае есть новые идеи, к которым надо прислушаться, причем это не тот марксизм, что в СССР. Выделяют четыре главных компонента этого курса: требование передать Китаю Монголию, требование атомной бомбы, «утраченных территорий» со стороны СССР и устранение «неравноправия».[1]
Со стороны СССР знаком недовольства маоистской политикой стал внезапный отзыв всего корпуса советских специалистов, работавших в КНР по программе международного сотрудничества. «Вина за отъезд наших специалистов из КНР лежит полностью на Мао Цзэдуне».[2].
Кульминацией конфликта стали пограничные столкновения вокруг острова Даманский 1969 г. на реке Уссури[3].
«За исключением незначительных объёмов двусторонней торговли, контакты между двумя странами были свернуты; несмотря на наличие железной дороги, по ней практически никто не ездил», — вспоминал работавший в 1970-х годах в посольстве КНР в Москве Чжан Дэгуан[4].
Генерал-полковник, бывший заместитель начальника Генерального штаба Вооруженных сил СССР, А.А. Данилевич говорил в интервью[5]:
