За часів Хрущова М.С. було розпочато не одну реформу освітнього простору. У потугах до змін зачіпалися різні сфери життя дитсадків, шкіл та вищих і середніх навчальних закладів країни. Проте, з усіх реформ найбільш вагомою була політехнізація навчання. Тому її вважають основоположною освітньою реформою тієї доби, яка знайшла своє відображення у Законі про освіту 1959 року.
З метою наблизити навчання до виробництва 1958 року розпочато реформу середньої школи. Термін навчання збільшився з 10 до 11 років. Починаючи з 9-го класу, учні два дні на тиждень мали опановувати виробничі спеціальності безпосередньо на фабриках, заводах, у радгоспах. Реформу проводили нашвидкуруч, без глибокого вивчення справи, без достатнього фінансування.
Окреме місце у переліку освітніх реформ мало питання «мовної реформи» часів Хрущова. Процес «українізації» пройшов декілька періодів: початковий січень — червень 1953 р.; основний 1953—1957 рр.; період вересень 1957—1964 рр..
Під час першого періоду розвитку проблеми (січень — червень 1953 р.) мали місце:
• зниження мовної грамотності як студентів, так і співробітників не стільки як результат русифікаторської політики, скільки як складова загальної неграмотності.
• вживання суржику та переходу на мову співбесідника.
• політика подвійних стандартів із боку центральної влади, яка одночасно визнавала засміченість української мови та просувала сталінські ідеї схрещення мов і культур.
• Освітяни ставали активними пропагандистами значущості російської мови у лекційних курсах, пропагандистській роботі та у публікаціях у пресі.
• у вищій школі траплялись періодичні спалахи занепокоєння статусом української мови у школах республіки.
• якщо якась «боротьба» за мову і була, то вона була скоріше демагогічною: починання залишалися лише на папері чи у коментарях, до активних дій справа так і не доходила.
У наступний період (червень 1953 — грудень 1954 рр.) помічені:
• наявність у державі та у колективі педагогів вишів двох орієнтирів: до розширення вжитку української мови та до збереження позицій російської у повсякденному спілкуванні.
• Посиленню інтересу до рідної мови сприяло залучення викладачів до загальнодержавних проектів вивчення та відродження діалектів, говорів української мови.
• запровадження єдиного мовного режиму у вишах з часом агресивною апробацією технологій подібної українізації колективів.
• поява перших центрів спротиву українізації навчального процесу.
• конфлікт ентузіазму «українізаторів» і матеріально-методична незабезпеченість української школи.
Період «відродження» (1956 — вересень 1958 рр.) позначено:
• початком відкритого висловлювання позиції з приводу українізації вищої школи.
• розширенням простору мовного конфлікту: мовна проблема вийшла з мікрорівня (рівня замкненої групи, колективів педінститутів) на мезорівень (рівень міст та областей).
• появою так званої «просторово-часової відчуженості» російськомовних (вони не створювали проблеми, допоки не створювали проблем їм самим).
• Стійкість «українізації» забезпечувалась наявністю міністерського контролю за процесом та створенням паритетності української та російської мов без ескалації їх протистояння як на рівні вишів, так і у владних колах.
Останній період (вересень 1958—1964 рр.) попри помітні плоди українізації вищої школи у підвищенні рівня української мови фізико-математичних, природничих та ідеологічних дисциплін, розпочався з реверсним ходом держави у мовній сфері:
• почалася прихована русифікація освіти,
• переростання державної політики «єдиного мовного режиму» у політику «єдиної перспективної мови».
• відновлення проблеми україномовних шкіл та класів міст для баз практики студентів.
• мав місце процес апробації на міцність «мовної стійкості» українців. Йому були властиві виступи педагогів проти ініціатив уряду зі зросійщення школи, прилаштування педагогічними колективами державних ініціатив з політехнізації навчання для поширення ідеї української вищої школи.
• поява «мовного екстремізму» до російськомовних текстів у підручниках та лекціях з боку частини викладачів вишів
• поодинокі акції демонстрації протидії українській вищій школі з боку молоді.
1) восстание кенесары касымова
2) политические взгляды кенесары формировались в 1-й четверти xix века, когда российская империя всё более проникала в глубь казахских степей. во главе мятежников войск встали активные представители казахской знати. именно в этот период в ходе мятежа кенесары выдвинулся в его политические лидеры. в эти годы он принимал активное участие в движении, возглавляемом его братом саржаном.
в 1822 году император александр i издаёт указ о введении разработанного м. м. сперанским «устава о сибирских киргизах», которым ликвидировалась ханская власть в казахских жузах. в компетенцию окружных приказов, так же передавались права на сбор ясака (пошлины) с торговых караванов. зачастую приказы волостей в младшем жузе нарушали маршруты кочевания казахских родов, что так же вызывало недовольство кочевников.
3) после возвращения из похода в коканд кенесары приехал на земли среднего жуза. однако к тому времени россией были приняты решительные меры, из-за которых продолжать борьбу на территории среднего жуза стало невозможным. тогда кенесары принял решение уйти на земли старшего жуза. он послал в старший жуз своего младшего брата наурызбая с сотней джигитов, чтобы он просил о выделении земель для кочевок. султан рустем принял наурызбая и пообещал выделить земли, а также полностью поддержать кенесары-хана. в 1846 году кенесары-хан покинул территорию среднего жуза. придя в земли старшего жуза, он начал вести переговоры с киргизскими манапами, которые обещали его поддержать, но вели двойную политику. несмотря на перемирие между кенесары-ханом и киргизами, последние нарушили его, убив одного из любимых ханом батыров — саурык-батыра. в ответ на их действия в апреле 1847 году кенесары с 15-тысячным войском вторгся в пределы киргизии. это вторжение носило чрезвычайно жестокий характер, после чего киргизы стали готовиться к войне. в местечке майтобе — кеклик-сенгир состоялось сражение с киргизскими манапами во главе с ормоном. но во время битвы султаны рустем и сыпатай предали кенесары и увели за собой значительную часть войска. битва продолжалась несколько дней. даже оставшись с пятью сотней воинов, кенесары не сдался. на предложение бежать он ответил, что если казахский хан побежит, это будет плохим примером для потомков. кенесары был пойман и пробыл в плену около трёх месяцев, так как киргизы не знали, что с ним делать. было принято решение его казнить. перед казнью он попросил разрешения прочесть намаз. к месту казни пригнали большое количество казахских пленных, чтобы они смотрели на казнь последнего казахского хана, и после мучений ему отрубили голову. голову кенесары хана киргизский манап ормон с письмом с сургучной печатью передал в подарок генерал-губернатору западной сибири горчакову в знак верноподданности киргизов российской империи.
подробнее - на -
