На початкових етапах революції, коли в США взяло гору переконання в тім, що вони будуть існувати як об'єднання 13 суверенних політичних суспільств, демократи приділили першорядну увагу конституціям штатів
У період війни за незалежність у гострій боротьбі між супротивниками і прихильниками прав штатів перемога виявилася на стороні децентралістів: договірна угода між 13 провінціями, відоме за назвою "Статті конфедерації" 1781 року закріплювало суверенітет штатів у всіх важливих сферах економічного, соціального і політичного життя.
Відношення ідеологів демократичних сил до центральної політичної влади в США неоднозначно. Пейн, Франклін, Раш, Джефферсон - прихильники сильної централізованої держави. Р. Г. Чи і Дж. Мейсон – анти-федералісти.
Після війни за незалежність Джефферсон виявляється серед прихильників "широкого" тлумачення "Статей конфедерації", що означає пошуки "в яких мається на увазі право" континентального конгресу.
Що стосується центральної влади, то була вироблена загальна американська конституція "Статті конфедерації", що набрала сили в 1781 році, після того, як була ратифікована всіма штатами. Якщо говорити про загальну оцінку "Статей конфедерації", то вони не містять правових гарантій, не надають центральної влади, тобто конгресу скільки-небудь серйозних повноважень для проведення реформ, не дають важелів для діючого керування країною.
В умовах воєнного часу життєво необхідними були мобілізація матеріальних і людських ресурсів для успішної боротьби з ворожою армією. Для центральної влади - конгресу, на частку якого випало рішення цього питання, він виявився занадто складним. Засоби і методи, до яких конгрес прийшов у своїй економічній і фінансовій політиці, були в багатьох відносинах показовими для стану і характеру державної влади США періоду війни за незалежність. На самому початку війни ринкова кон'юнктура в колишніх англійських колоніях склалася сприятливо, і аж до осені 1776 року продовжувався економічний підйом у результаті збільшення попиту на цілий ряд товарів, у яких бідувала армія. Однак згодом положення стало мінятися. Зима 1776-78 р. принесла серйозних труднощів, послуживши поворотним пунктом в економічному становищі американської республіки.
В обьяснении
Объяснение:
1.Если потребуется найти что-то действительно важное для итальянца, то без сомнения на первое место можно ставить семью. Даже вера и любовь к родине, столь ярко выражающиеся в обыденной жизни, обычно отступают, когда речь заходит о семье. В течение многих столетий непростой итальянской истории семья здесь была зачастую единственным источником стабильности и силы в непредсказуемом мире, где правительства и границы постоянно менялись. Столь же важное значение она имеет и в наши дни, хотя реалии современной жизни наложили отпечаток и на этот аспект. Главное отличие современной итальянской семьи - её размер. Если в середине XX века идеалом считалась большая семья, по сути - клан, то сейчас местные семьи все ближе приближаются к общеевропейской пропорции "двое родителей - 1-2 ребенка". Коэффициент рождаемости в Италии понизился приблизительно до 1,2 ребенка на каждую женщину, хотя на юге сохраняется пропорция в 2,1 ребенка (для сравнения - в начале XX века этот параметр составлял 4,6 и 5,1 соответственно). Это означает, что население страны растет только за счет эмигрантов и нация стареет, однако во всем остальном местные семьи остались точно такими же, как и 200-300 лет назад.
2.Итальянцы традиционно придают очень большое значение образованию, особенно высшему. Многие столетия положение человека в обществе определялось либо знатностью, либо его образованностью. И если первое преимущество можно было получить только по наследству, то второго человек мог добиться сам. Соответственно, и уровню обучения здесь всегда уделялось повышенное внимание. В стране действует множество признанных во всем мире учебных заведений, в том числе старейшие университеты Болоньи и Салерно. Однако парадоксальным является факт, что в наши дни Италия занимает последнее место среди "старых" членов Евросоюза по уровню расходов на образование.
3.Итальянская экспансивность прослеживается во всех сферах общественного поведения. Вполне допустимы объятия и поцелуи на публике, причем не только между лицами разных полов. Также допускается не просто прикасаться к собеседнику во время беседы, но и держать его за руку или обнимать за плечи. Вполне допустимо называть малознакомых людей "каро" или "кара" ("дорогой", "дорогая") и даже "белло" или "белла" ("милый", "милая"), хотя обычно обходятся неофициальной формой приветствия и прощания - "чао".
