1.Запишть в зошит пояснення сторичних термнв понять : еллнстичн держави, мусейон, пергамент.
2. Коротко, одним-двома реченнями охарактеризуйте сторичну особу : Евклд, Архмед, Зенон, Епкур. - 3.Коротко охарактеризуйте найбльш еллстичн держави.- 4.Що вирзня Александрю з-помж нших вдомих мст стародавнього свту ?
5.Як розвивалася наука в добу елллнзму ?
6. У чому ви вбачате сворднсть скульптури архтектури пероду еллнзму ?
​

Всудьбе учреждения, которого послужила предметом предлагаемого опыта, изучающий встречает много неясного, много неразрешимых пока вопросов; но и в том, что доступно изучению, в чем можно отдать полный отчет, остается много любопытного, живейший научный интерес. этим, с одной стороны, объясняются недостатки предлагаемого исследования, с другой - оправдывается решимость автора предпринять его, невзирая на встречаемые исследователем затруднения. с x и до xviii в. боярская дума стояла во главе администрации, была маховым колесом, приводившим в движение весь правительственный механизм; она же большею частью и создавала этот механизм, законодательствовала, регулировала все отношения, давала ответы на вопросы, обращенные к правительству. в период наиболее напряженной своей деятельности, с половины xv и до конца xvii в., это учреждение было творцом сложного и во многих отношениях величественного государственного порядка, установившегося на огромном пространстве московской руси, того порядка, который только и сделал возможными смелые внешние и внутренние предприятия петра, дал необходимые для того средства, людей и самые идеи: даже идеи петра, по крайней мере основные, наиболее плодотворные его идеи, выросли из московского государственного порядка и достались петру по наследству от предшественников вместе с выдержанным, удивительно дисциплинированным политически обществом, руками и средствами которого пользовался преобразователь. но эта правительственная пружина, все приводившая в движение, сама оставалась невидимкой для тех, кто двигался по ее указаниям. боярская дума редко становилась - при московских государях не становилась никогда прямо - перед обществом, которым она : ее закрывали от этого общества, с одной стороны, ее верховный председатель, князь-государь, с другой - ее докладчик и протоколист, дьяк. общество видело и слушало государя, мало зная его советников; к нему обращалось оно со своими запросами, его именем и авторитетом покрывались законодательные ответы, внушенные его советниками; приговоры думы, законы доходили до , как их формулировал думный дьяк и как подчиненное думе ведомство прилагало их к частным лицам или к отдельным случаям. отсюда трудность уловить правительственную деятельность думы. по существу своему она была законодательным учреждением, устанавливала общие правила, постоянные нормы; но перед нами только практические результаты ее законодательной работы: мы видим эти нормы, насколько они удавались в действительных отношениях жизни, в большинстве случаев знаем эти правила, насколько они отражались в указах, инструкциях, в отдельных актах подчиненных думе учреждений.

Відповідь:

Українці (протягом ХІХ ст. послуговувалися етнонімами «руські», «русини»,

«малороси») були автохтонним населенням переважної частини сучасної України. Ареал їхнього розселення, змінюючись у різні історичні епохи відповідно

до політичних обставин, загалом охоплював величезну територію від Сяну до  Дону.

Реформи другої половини ХІХ ст. окреслили якісно нові обставини буття

штетлу, зробивши декілька помітних проломів у кількасотлітньому мурі традиційної єврейської громади, відкривши її зовнішнім впливам і розширивши межі

щоденних контактів з оточуючими (поки що також традиційними за змістом

свого життя) етнічними громадами. Найбільшу з них пробив закон про загальну

військову повинність (1874 р.). Офіційне скасування кагалів, монополізація державою судових і фіскальних функцій пришвидшили розмивання традиційного

сере до вища штетлу.

У 1872 р., за указом 1866 р. про скасування магістратів і ратуш, утратили свої

адміністративні привілеї й ніжинські греки. І нарешті, в 1874 р. запровадили загальний військовий обов’язок. Таким чином, ліквідацію громадянських привілеїв

колоністів було завершено.

Протягом 1860–1870-х років конфігурація місцевої гілки влади зазнала докорінних змін. Принципово новими органами влади стали земства, які успадкували

функції казенної палати, приказу громадської опіки, будівельної, народного продовольства, шляхової комісій, особливого присутствія по земських повинностях.

Міським думам повністю передали комунальне господарство. Нові органи місцевого самоврядування діяли як на станових принципах (зі збереженням привілеїв дворянства), так і на нових для імперії принципах виборності, розподілу

розпорядчих і виконавчих повноважень, колегіальності, самоврядування. Земська

реформа на Правобережній Україні запроваджувалась із запізненням і частково,

Міське положення (1870 р.) вводилося тільки в Києві законом від 29 квітня 1875 р.

Воно поширювалося в кожному місті з індивідуального дозволу міністерства

внутрішніх справ. Земське положення 1864 р. на Правобережжі набуло чинності

в 1911 р. У ході Великих реформ зросла вага виборної служби. Положення про

місцеве врядування збільшило коло учасників виборчого процесу. Положення

1890 р. скасувало виборчий принцип для управи, що відображало прагнення

державної машини цілковито підпорядкувати собі діяльність земств.

Реформування 1860–1870-х років стало висхідною точкою руйнування етнічної гомогенності колишніх колоністських округів. Протягом декількох десятиріч

Південна Україна з малоосвоєної околиці Російської імперії перетворилася на

район бурхливого промислового й аграрного розвитку*. Розбудова залізничної

мережі, що зв’язала південноукраїнські порти з хліборобними губерніями, значні

іноземні капіталовкладення в Донбас і Криворіжжя започаткували епоху трудових міграцій, яка змінила етнічне обличчя низки регіонів до невпізнанності. В другій

половині ХІХ ст. російська мова перетворюється на мову міжетнічного спілкування в Україні, жодна з мов не спроможна була конкурувати з нею, оскільки

остання була мовою державних структур, земських навчальних закладів, науки,

преси й високої культури. Мови етнічних громад витіснялися на периферію

побутового вжитку. За культурами етнічних громад міцно закріплюється тавро

меншовартості. Низка етнічних громад втратили націо нальну писемність (так було, зокрема, з маріупольськими греками). Деякі народи існували, не маючи

писемної традиції (молдавани, гагаузи, цигани тощо). Потужний тиск російської культури пришвидшив розмивання нечисельних міських громад. Швидко

русифікуються ніжинські, полтавські греки, надзвичайно складно було зберігати

націо нальні традиції одеським та київським.