Найважливішою особливістю середньовічної культури є особлива роль християнського віровчення і християнської церкви. В умовах загального занепаду культури відразу після розпаду Римської імперії, тільки церква протягом багатьох століть залишалася єдиним соціальним інститутом, загальним для всіх країн, племен і держав Західної Європи. Церква була не тільки чільним політичним інститутом, а й мала домінуючий вплив безпосередньо на свідомість населення. В умовах важкого і мізерного життя, на тлі вкрай обмежених і малодостовірних знань про навколишній світ, Церква пропонувала людям струнку систему знань про світ, його устрій, діючих в ньому силах. Ця картина світу цілком визначала менталітет віруючих селян і городян і грунтувалася на образах і тлумаченнях Біблії. Все культурне життя європейського суспільства цього періоду в значній мірі визначалося християнством. Величезну роль в житті суспільства того часу відігравало чернецтво: ченці брали на себе зобов'язання «відходу зі світу» , безшлюбності, відмови від майна. Однак уже в VI столітті монастирі перетворилися в сильні, нерідко - дуже багаті центри, що володіють рухомим і нерухомим майном. Багато монастирів були центрами освіти і культури. Однак не слід думати, що становлення християнської релігії в країнах Західної Європи проходило гладко, без труднощів і протиборства у свідомості людей зі старими язичницькими віруваннями населення було традиційно прихильне до язичницьких культів і проповідей і опису житія святих було недостатньо для навернення його в справжню віру. У нову релігію звертали за до державної влади. Однак і довгий час після офіційного визнання єдиної релігії, духовенству доводилося боротися зі стійкими пережитками язичництва в середовищі селянства. Церква знищувала капища і ідолів, забороняла поклонятися божкам і здійснювати жертвопринесення, влаштовувати язичницькі свята і ритуали. Суворі покарання погрожували тим, хто займався ворожіннями, віщуваннями, заклинаннями або просто вірив в них. Багато язичницьких звичаїв, проти яких боролася церква, були явно аграрного Походження. Так , в «переліку забобонів і язичницьких звичаїв», складеного у Франції в VIII столітті, згадуються «борозни навколо сіл» і про «ідола, по полях носимому» . Подолати прихильність, до такого роду ритуалів, було нелегко, тому церква пішла на збереження деяких язичницьких обрядів, надавши цим діям забарвлення офіційних церковних ритуалів. Так, щорічно на Трійцю влаштовувалися процесії "хресного ходу «по полях з молінням про врожай замість язичницького»носіння ідола".
Объяснение:
1.Иран по конституции 1979 года является исламской республикой. Исламская республика Иран (ИРИ) была основана 1 апреля 1979 в результате Исламской революции 1978—1979. Ислам шиитского толка джафаритского мазхаба является государственной религией Ирана. Иран одна из немногих существующих теократий в мире.
2.Неустойчивость внешнеполитического положения, поражения в войнах с Россией и в «битве за Герат» свидетельствовали о политическом кризисе в Иране. Военные экспедиции требовали огромных денежных затрат. Иранское правительство было не в состоянии само формировать и распределять бюджетные средства. Откупная система стала нормой. Это привело к финансовому кризису 1837-1838 гг. Правительство пыталось сократить дефицит бюджета, увеличивая налоги, что усиливало эксплуатацию податного населения. В сложившейся ситуации правящие круги Ирана не имели продуманной концепции общественно-политического развития. Это спровоцировало идеологический кризис. В среде иранцев-шиитов большим влиянием стала пользоваться секта шейхитов. Секта шейхитов возникла в XVIII столетии, в начале XIX в. деятельность секты поощрялась Фатх Али-шахом в противовес шиитам-ортодоксам.
3.Внезапное неспровоцированное вторжение, проведённое, по мнению союзников, с лёгкостью, застало иранцев врасплох[14]. К моменту начала операции правительство государства получило 19 июля и 17 августа соответственно две дипломатические ноты, в которых предъявлялось требование выслать немцев с территории Ирана[15]. Текст второй ноты, вручённой 17 августа, премьер-министр Али Мансур расценил как завуалированный ультиматум[14][16]. Впоследствии генерал-губернатор Индии Арчибальд Уэйвелл писал в своей депеше: «…видимо, правительство Ирана в полной мере ожидало преждевременного наступления англичан на Хузестан и в силу этого отправило подкрепления, в состав которых вошли как лёгкие, так и средние танки, в Ахваз»[17][18].
4.Дурранийская империя — историческое пуштунское государство, включавшее в себя территорию современных Афганистана, Пакистана, северо-восточную часть Ирана и северо-западную часть Индии, включая Кашмир[1]. Была основана в Кандагаре в 1747 году полководцем Ахмад-шахом Дуррани. При его преемниках держава распалась на ряд самостоятельных княжеств — Пешаварское, Кабульское, Кандагарское и Гератское[2]. Современный Афганистан претендует на продолжение традиций дурранийской государственности
Характеристика
При дворе Дуррани говорили на пушту, фарси и тюркском[3]. Организация и церемониал двора шахов Дуррани в общем следовали тем образцам, которые Ахмад-шах и его приближённые наблюдали при дворе Надир-шаха Афшара[4].
Среди придворных Дуррани, особенно среднего и низшего ранга, было немало выходцев из Индии и кызылбашей. Иногда кызылбаши достигали высоких постов. Так, некий мир Абдул Хасан-хан, начав свою службу солдатом, затем стал «сундукдар-баши», позднее «куллерагаси» и, наконец, при шахе Шудже был назначен правителем Пешавара.
5.Потому что Британию далеко) послали. В других местах Англия приходила, ставила флаг, говорила: "это теперь моё", и все слушались, а в Афгане обломилось... Эти говнюки даже на наш Крым зарились, получили по зубам, англы хуже немцев и французов вместе взятых...
Дальше ограничение
