Написати розповідь про ордени (Тевтонський, Лівонський, Мечонсців) за планом: 1. В якій країні був цей орден.
2. Що робив цей орден.
3. Коли існував цей орден.

Основу економіки складало сільське господарство. Селяни становили майже 80 % населення країни. Господарем усієї землі був султан. Селяни, отримавши наділ, мали право його обробляти і передавати у спадок дітям. Близько 1/10 частини врожаю (продуктами або грошима) вони віддавали як податок до скарбниці султана або як оброк його кінним воїнам.

Стабільний розвиток сільського господарства Османської імперії значною мірою був обумовлений існуючою військово-ленною, або тімарною, системою землеволодіння.

У XVI ст., крім традиційних сільськогосподарських культур, в Османських володіннях набули поширення американські кукурудза і тютюн, африканська кава.

У містах переважали типові середньовічні ремісничі цехи, які володіли виключним правом на виробництво певних видів товарів. Ремісники працювали переважно за замовленнями держави (виготовляли мушкети, гармати, порох тощо) або знаті (килими, коштовний посуд, шовкові тканини тощо). Для відкриття майстерні або крамниці був потрібен спеціальний дозвіл. Міська влада встановлювала ціни на продукти харчування і ремісничі вироби, які не змінювалися роками.

Влада підтримувала розвиток торгівлі, надавала купцям усілякі пільги. Серед торговців і ремісників було багато немусульман – греків, вірмен, євреїв, слов’ян та ін.

Руї́на — період історії України другої половини XVII століття, що відзначився розпадом української державності, загальним занепадом та кровопролитними війнами на території України. Частіше за все під Руїною розуміють період від смерті гетьмана Богдана Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687).

Під час Руїни Гетьманщина умовно була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці два, чи більше, володінь під різними гетьманами ворогували між собою. Сусідні держави (Річ Посполита, Московська держава, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні відносини з тією чи іншою окупаційною силою[1]. Київську митрополію в 1686 було підпорядковано Московському патріархату.

Остаточний поділ Гетьманщини на Лівобережну та Правобережну Україну було закріплено Андрусівським договором (1667) та Вічним миром (1686). За ними Лівобережжя та Київ відходили до Московського царства, а Правобережжя — до Річі Посполитої.