Зазвичай турніри проводилися взимку, найчастіше в лютому чи на Різдво. Рідше їх організовували в жовтні й на Великдень. Турніри також намагалися не проводити в неділю та у вихідні дні.
Найчастіше турніри починалися у понеділок чи вівторок і тривали до п'ятниці. При цьому перший день зазвичай відводився для змагань молодих та недосвідчених лицарів. Змагання тривали від полудня й до смеркання, після чого починався бенкет.
При проведенні турніру після численних індивідуальних поєдинків, які могли продовжуватися декілька днів, влаштовували головне змагання — імітацію битви двох загонів, сформованих за «націями» чи областями. Переможці брали супротивників в полон, забирали зброю і коней, змушували переможених платити викуп. Щоправда слід відзначити, що з часом від цього звичаю відмовлялися і трофеї усе більше ставали символічними, наприклад замість усього обладунку переможець забирав лише султан з шолому тощо. Лицарські поєдинки стали складовою частиною битв в нескінченних феодальних війнах. Такий поєдинок відбувався перед боєм, єдиноборство завершувалося смертю одного з лицарів. Якщо поєдинок не проводився, то вважалося, що бій початий «не за правилами».
Сутичка лицарів. З виставки музею в ДрезденіЗ XIII століття турнір нерідко супроводжувався важкими пораненнями і навіть загибеллю учасників. Церква забороняла турніри та поховання загиблих, але звичай виявився стійким. По закінченні турніру називалися імена переможців, роздавалися нагороди. Переможець турніру мав право обрати королеву турніру. Турніри припинились в XVI столітті, коли лицарська кіннота втратила своє значення.
Формальним приводом для заборони турнірів став нещасний випадок, що стався в 1559 році на турнірі в честь мирних договорів Франції з Іспанією і Савойя, коли під час поєдинку графа Монтгомері і короля Генріха II останній був смертельно поранений уламком списа.
