Песня «Елим-ай» стала всенародной песней, потому что она посвящена великому бедствию, которое пережил народ во время нападения Хунтайджи Цэван Рабдан в 1723 году.
Объяснение:
Он напал на казахов с многочисленным войском, заставив простых людей бежать, бросать все, что они нажили, включая скот и имущество, теряя своих близких, голодая и, в конце концов, умирая.
Джунгары были очень жестоки, потому что перебили людей на всевозможных переходах и переправах.
По-настоящему, это было страшным временем в истории казахского народа и всей Средней Азии, поэтому трагедия, пережитая народом, была отражена, а точнее высказана в этой песне.
Кроме того, «Елим-ай» переводится как «Родина моя».
Объяснение:Араби творчо засвоїли культуру стародавнього світу — греко-еллінську, римську, єгипетську, арамейську, іранську, індійську і китайську, перейнявши її від завойованих або сусідніх народів з участю підлеглих їм народів — сирійців, персів, хорезмців (нині — узбеки і туркмени), таджиків, азербайджанців, берберів, іспанців (андалусців) та інших. Араби зробили дальший важливий крок у розвитку загальнолюдської цивілізації.
Колискою арабської культури була Західна, Центральна і Північна Аравія. Арабській культурі передувала культура населення Південної Аравії, яке розмовляло сабейською мовою і мало свою писемність. Арабська культура зазнала як впливу цієї культури, так і культури областей Передньої Азії та Єгипту, де частина арабів оселилася ще в стародавні часи, а також культури арамейського населення районів нинішніх Сирії, Лівану, Палестини та Іраку. Десь у 4 столітті араби вже створили своє літерне письмо, що являло собою один із різновидів арамейського скоропису. В 7 столітті в Аравії утворилась арабська теократична держава, яка шляхом завоювань до середини 8 століття виросла у велику феодальну імперію — арабський халіфат, що до його складу, крім країн Арабського Сходу, входили Іран, Афганістан, частина Середньої Азії, Закавказзя та Північний-Захід Індії, країни Північної Африки і значна частина Піренейського півострова (Андалусія). Арабські феодали насаджували в завойованих країнах іслам і арабську мову. Частина завойованих ними країн була арабізована, інші зберегли свою культурну і мовну самостійність, проте арабська мова в цих країнах застосовувалась в науці, як латина в середньовічній Європі. Центрами арабської культури в різні часи були Дамаск, Багдад, Кордова , Каїр та інші міста. В 9—10 століттях, що характеризуються вченими як «епоха мусульманського Відродження», провідними центрами культури були Бухара і Хорезм.
