Amer11111
04.06.2021 02:47

с вопросами, по теме:Ідеї автономіїї та самостійності у програмах українських політичних партій Наддніпрянщини. Варіант 2. Ідеї автономії та самостійності у програмах українських політичних партій Наддніпрянщини

Підготувати реферат, звернувши увагу на питання.

1. Що викликало появу в українському визвольному русі на початку XX ст. двох течій - автономістської та самостійницької?

2. На підставі Документа 1 визначте, які аргументи використовує М. Міхновський, щоб довести необхідність повної незалежності України. Чи переконливі, на ваш погляд, ці аргументи?

3. Порівняйте уривки із «Самостійної України» (Документ 1) з Нарисом програми Революційної української партії (Документ 2). У чому полягає спільність і принципова різниця змісту цих документів?

4. Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) ставила своєю метою автономію України. В її програмі (Документ 3) охарактеризовані вимоги, на які повинна була погодитися Росія, щоб Україна стала її автономною частиною. Враховуючи історичний досвід перебування України у складі Російської імперії, обґрунтуйте висновок, чи можна було виконати цю програму й забезпечити умови для вільного національного й політичного життя українського народу.

5. Яка політична лінія в українському русі мала на початку XX ст. більше прихильників і чому?

6. За якою лінією було майбутнє?

Документи та матеріали

1. Уривки з брошури «Самостійна Україна» Миколи Міхновського (1900 р.)

Ми визнаємо, що наш нарід... перебуває у становищі зрабованої нації.

...Державна самостійність єсть головна умова існування нації, а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері міжнаціональних відносин...

Коли в української держави відібрано бути державою, то поодинокі члени колишньої республіки позбулися усіх елементарних політичних прав людини. Колишній український республіканець має менше прав, ніж нинішній найостанніший московський наймит. Правительство чужинців розпоряджається на території колишньої української республіки, наче в завойованій свіжо країні, висмоктує остатні сили, висмикує ліпших борців, здирає останній гріш з бідного народу.

Українська інтелігенція стає до боротьби за свій нарід, до боротьби кривавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обов’язок. Вона виписує на своєму прапорі ці слова: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Вона віддає себе на служения сьому великому ідеалові і доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтелігенція не покладе оружія, доти усі покоління Українців йтимуть на війну.

...Ми існуємо, ми відчуваємо своє існування і своє індивідуальне національне «я». ...Нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли, через що були в нас і Берестечки, і Полтава.

...Але як партія бойова, партія, що виросла на ґрунті історії і єсть партією практичної діяльності, ми зобов’язані вказати ту найближчу мету, яку ми маємо на оці. Ся мета - повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширення її впливу на цілу територію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить ся по праву, але віднято в нас теж силою. Наша нація довго нездужала, але нині вже стає до боротьби. Вона добуде собі повну свободу і перший ступінь до неї: Переяславська конституція.

Ми розуміємо, що боротьба буде люта й довга, що ворог безпощадний і дужий. Але ми розуміємо й те, що се вже остатня боротьба, що потім уже ніколи не настане слушний час до нової боротьби. Ніч була довга, але ранок наблизився і ми не попустимо, щоб проміння свободи усіх націй заблищало на наших рабських кайданах: ми розіб’ємо їх до схід сонця свободи!

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
Лаймик0
29.03.2021 11:01

ответ: На протяжении многих веков Восток и Запад воспринимались как две полные противоположности, как олицетворения косности и прогресса, застоя и динамики, деспотизма и свободы. Средневековый Восток являлся для европейцев символом богатства и утонченной роскоши. Жизненный уровень там, вплоть до конца XVIII в., был значительно выше, чем на Западе, города по своей численности превосходили европейские. В Лондоне, Париже, Венеции и Флоренции - самых крупных городах Запада - в XIII в. проживало примерно по 100 тыс. человек, в то время как в Китае уже в XI в. были города с населением от полумиллиона до миллиона человек, на арабском Востоке - до 300- 400 тысяч. Вполне понятно, что соплеменники знаменитого венецианского купца Марко Поло (XIII в.), прожившего много лет в Китае, не верили его рассказам о великолепных огромных городах, между которыми проходили прямые, как стрелы, мощеные дороги, обсаженные деревьями, о постоялых дворах, где в полной готовности содержалось около четырехсот лошадей, о хлебных амбарах, куда ссыпалось зерно, чтобы в годы неурожая распределять его среди населения, о гигантских базарах, вмещающих до 50 тыс. человек. Все это настолько расходилось с тогдашней европейской действительностью, что путешественник прослыл фантазером.

В крупных городах Востока развивалось ремесло, достигшее очень высокого для средневековья уровня. Европа покупала на Востоке шелк, фарфор, оружие, пряности, но долгое время она мало что могла предложить взамен. Когда в 1793 г. в Китай прибыла официальная миссия из Англии с предложением о торговле, император гордо ответил, что его страна не нуждается в английских изделиях. И в общем, это вполне соответствовало истине.

Между тем жизнь средневекового Востока была неспокойна. Его политическая карта, особенно со времени появления исламской цивилизации, многократно перекраивалась. Распадались старые империи, и на их месте возникали новые государства. Орды кочевников разрушали древние очаги культуры, ставя под угрозу само существование цивилизации. Если Западная Европа уже к XII в. в основном освободилась от этой опасности, то на Востоке еще долгое время спустя продолжалась борьба с кочевниками.

(Сории что так дофига)

Объяснение:

0,0(0 оценок)
Ответ:
сарвиназ002
20.01.2022 21:13

Філіп 2

Уважно стежив монарх і за розвитком духовенства й церкви в Іспанії, закликаючи або примушуючи їх до реформ. Король мав право висувати кандидатів на єпископство і тим самим міг чинити суттєвий вплив на церкву, нерідко конфліктуючи на цьому ґрунті з Папою. Філіп реформував іспанську структуру єпископства, розділивши Кастилію на 5 архієпископств і 30 єпископств, а Арагон відповідно — на 3 архієпископства і 15 єпископств. У Іспанії, яку не зачепила Реформація, яка закликала поширити християнство в Новому Світі, а також зміцнити католицьку реформу та Контрреформацію в Європі, духовенство, підтримуване королем Філіпом, випромінювало потужні імпульси до створення світової католицької церкви.

Акбара:Акбар навёл порядок в сборе податей и налогов и, как и его дед Бабур развитию торговли. В 1574 году, завершив в основном территориальное формирование государства, Акбар приступил к проведению внутренних реформ.

Про Акбара мало що відомо тому вибач що так мало написав

Висновок:Або напиши сам або напиши що Філіп 2 приділяв більше часу релігійній політиці, а Акбар набагато менше

Объяснение:

Всегда рад

0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота