Министерство образования и науки Украины
Донецкий Национальный Университет
Творческая работа
Реформация в Германии Томас Мюнцер и Мартин Лютер.
Студента 2-го курса
исторического факультета
Золотухина Артёма
Преподаватель Завадский В.Н.
Донецк-2010г.
План
1.Введение
2.Причины Реформации в Германии
3.Реформация и Мартин Лютер.
6.Крестьянская война Томаса Мюнцера.
5.Выводы
Введение
В первой половине XVI в. в Западной и Центральной Европе развернулось широкое общественное движение, антифеодальное по своей социально-экономической и политической сути, религиозное (антикатолическое) по своей идеологической форме. Поскольку ближайшими целями этого движения являлись “исправление” официальной доктрины римско-католической церкви, преобразование церковной организации, перестройка взаимоотношений церкви и государства, постольку оно стало называться Реформацией.
К началу 16в. в жизни Европы происходят важные изменения. Великие географические открытия привели к развитию торговли и росту богатства, особенно среди жителей торговых городов. Разбогатевшие на торговле люди не желали, чтобы их деньги доставались возглавляемой римским папой католической церкви в виде многочисленных платежей и поборов.
В эпоху возрождения появилось много образованных людей. На их фоне стали особенно заметны полуграмотность и фанатизм многих монахов и священников.
. В то же время начало Ренессанса породило новое видение человека в литературе и искусстве. Возрождение интереса к человеческим эмоциям, форме, различным отраслям человеческого разума, зачастую следование древнегреческим образцам явилось источником вдохновения в различных областях творчества и заключало в себе вызов традициям средневековья.
Некогда раздробленные королевства объединялись в мощные централизованные государства. Их правители стремились подчинить своей власти такую влиятельную силу, как церковь. Главным очагом европейской Реформации была Германия.
Причины реформации в Германии..
Доказано, что причиной реформации являлось зарождение капиталистических отношений в Европе.
Католическая же церковь выросла на феодальной почве западной Европы. Она учила, что мир и весь существующий в нём порядок, в том числе и общественный строй, созданы Богом и не подлежат никакому изменению, а на долю масс остается лишь покорность властям.
Папский Рим не без основания считал себя оплотом существующего строя. Отсюда претензии высшего католического духовенства во главе с папой на то, чтобы установить свою политическую гегемонию, подчинить себе светскую власть, использовать влияние в целях своего обогащения. Папские дипломаты, сборщики церковных поборов и продавцы индульгенций заполняли страны Европы.
Претензии католической церкви вызывали недовольство даже крупных светских феодалов, но в значительно большей степени — жителей. городов, в которых зарождалась новая, буржуазная идеология. В XV и XVI вв. притязания церкви встречали решительный отпор со стороны королевской власти в тех странах, которые встали на путь государственной централизаций. В раздробленной же Германии папы по-прежнему претендовали на значительную власть. Правда, некоторые германские князья к началу XVI в. начали понемногу ставить в зависимость от себя среднее духовенство своих княжеств. Один из князей даже утверждал, что он сам является папой в св
сманська імперія наприкінці XIX ст.
Могутня в минулому Османська імперія наприкінці XIX ст. остаточно втратила свій вплив на хід світової історії, ставши напівколонією Заходу. Політична система імперії була неефективною. Після скасування конституції 1876 р. в країні встановився репресивний, нічим не обмежений режим султана Абдул-Гаміда II. Період його правління (1876-1909) увійшов в історію Туреччини як період гноблення.
У 1882 р. Туреччина оголосила себе банкрутом і перестала повертати гроші за позиками. Султан боявся заколоту й увів поліцейську деспотію та цензуру на друк. За правління Абдул-Гаміда II продовжувалися гоніння на турків-християн. Його політику, спрямовану проти вірмен, болгар і греків, неоднаразово засуджували глави європейських держав. Особливою жорстокістю вирізнявся конфлікт з вірменами в 1894 р. Було спалено 50 тис. будинків, закатовано 100 тис. осіб, уключаючи жінок і дітей. Через три роки було винищено греків на о. Криті, а на початку XX ст. сталися погроми болгар і македонців.
Європейські держави назвали Османську імперію «хворою» і стали вирішувати її долю. По суті, вони розподілили між собою османські території: Боснія й Герцеговина були окуповані Австро-Угорщиною, у Тунісі господарювали французи, Єгипет захопила Англія. Формально ці території ще перебували в складі Османської імперії, проте фактично перейшли під контроль іноземних держав. Іноземний капітал захопив основні позиції в усіх сферах турецької економіки, що стримувало розвиток національної промисловості, у якій переважали мануфактури. Сільське господарство майже не розвивалося. Для обробітку землі селяни використовували дерев’яну соху.
Абдул-Гамід II
Патріотично налаштована інтелігенція та військові шукали шляхів виведення країни з глухого кута. Наприкінці XIX ст. почав зароджуватися турецький демократичний революційний рух. Оскільки в Османській імперії етнічні турки становили не більше третини населення, то формування опозиційного руху мало певні особливості. Турецька нація формувалася повільно. Промисловці, фінансисти й інтелектуали турецького походження займали досить помірковану політичну позицію: обмеження свавілля Абдул-Гаміда II й установлення в Туреччині конституційної монархії. Перші таємні опозиційні групи — різні за соціальним складом і політичним спрямуванням — виникли в Стамбулі наприкінці 80-х — на початку 90-х років XIX ст. у військових і спеціальних цивільних навчальних закладах. Об’єднувала всі групи боротьба за відновлення першої турецької конституції 1876 р. і скинення султана Абдул-Гаміда II.
Наприкінці XIX ст. найбільш активною силою в турецькому опозиційному русі стала організація «Єднання й прогрес», що спиралася переважно на молодих офіцерів. Членів організації в Європі називали молодотурками. У 1907 р. в Парижі відбувся з’їзд молодотурків та організацій, що представляли інші національності Османської імперії. З’їзд ухвалив рішення про підготовку збройного повстання.
2. Молодотурецька революція 1908 р.
Навесні 1908 р. офіцери-молодотурки підняли повстання, вимагаючи відновлення конституції. Повстання стало початком перевороту, який увійшов в історію під назвою Молодотурецька революція. Приводом для відкритого виступу стали події в Македонії, де неабияк загострилися соціальні й національні суперечності, характерні для всієї Османської імперії. Перед європейськими політиками знову постало питання про втручання західних держав у справи Туреччини. Молодотурецькі таємні комітети, які мали вже чимало прихильників в армійських частинах, розквартированих у Македонії, почали готувати антиурядовий виступ. Очікувалося, що виступ спиратиметься на широке невдоволення мас деспотичним режимом і загрозою іноземного втручання в справи країни.
Улітку кілька офіцерів-молодотурків організували із солдатів повстанські загони, які широко підтримало населення, а також албанські й македонські національно-революційні організації. Повстанням керував центр молодотурків, створений таємно в м. Салоніках. Повстанці захопили владу в Салоніках та інших містах Македонії. Повсюдно звучала вимога відновити першу турецьку конституцію. Султан мусив поступитися. Наприкінці липня був опублікований указ про відновлення дії конституції, а також оголошено про майбутнє скликання палати депутатів.
Молодотурки — політичний рух в Османській імперії за політичну, військову й економічну модернізацію країни, що перебувала в стані деградації та розпаду.
