Опрацюйте історичний документ про 2-й поділ Речі Посполитої та дайте відповідь на запитання: що дало підстави сусіднім державам втручатися у внутрішні справи Польщі та загарбати її територію? "Втративши чимало земель, Річ Посполита намагалася врятувати те, що вдалося зберегти. У країні проводилися прогресивні реформи, почалося економічне піднесення, поширилися ідеї Просвітництва. Польський сейм прийняв конституцію, яка ліквідувала унію Польщі й Литви, посилила владу короля. Противники реформ кинулися за підтримкою до Петербурга, армія Катерини вторглася у Річ Посполиту. У 1793 р. Росія отримала Правобережну Україну і центральні області Білорусії з містом Мінськом, до Пруссії відійшла вся Західна Польща.

То есть представь, что ты в древности, учишься в афинской школе... И напиши, как бы проходил один день из твоих занятий там!
Подкину немного текстов про образование в Афинах в древности, дальше изучай и сочиняй сам:

В признанном центре просвещения — Афинах — с их демократическим республиканским строем оформилась следующая система обучения. Первые школьные законы были составлены древнегреческим поэтом и государственным деятелем Солоном. В них было предусмотрено, что школьный учитель должен время от времени сдавать экзамены, чтобы подтвердить свое право учить других. Занятия в школах проводились только при дневном освещении. Если отец не отдавал сына в школу, то сын мог не поддерживать отца в старости. Школьный учитель обязательно показывал детям основные гимнастические упражнения, которым будут обучать в гимназии. Среди афинских учителей проводились соревнования в декламации и различных видах атлетики.

После домашнего воспитания мальчики с семи лет начинали учиться в низшей школе, которая называлась дидаксалейон (от греческого «дидактикос» — обучающий). Здесь обучали грамоте, литературе, начиная с Гомера, музыке, арифметике, рисованию. Более углубленное изучение предметов с дополнением начал астрономии и философии продолжалось на втором уровне начальных училищ — грамматической школе (от 12 до 15 лет). Обучение физической культуре велось одновременно, в специальном комплексе — палестре. Все эти типы учебных заведений в Афинах принадлежали частным лицам. Но афиняне учили за государственные средства тех детей, родители которых погибли на поле боя, защищая Отечество.

Завершалось общее образование в гимназии, где юноши 16-18 лет совершенствовались в науках, в число которых входили риторика, этика, логика, география, а также в гимнастике. Гимнасиями ведало государство, для них строились монументальные здания. Состоятельные граждане считали за честь занять выборную должность руководителя гимнасия, несмотря на то, что она была связана с большими личными расходами. Гимназии были центрами интеллектуального жизни полиса, в Афинах их было несколько. При каждой гимназии обязательно существовала библиотека. Наиболее прославилась Платоновская академия, где вел беседы со своими учениками Платон, и Ликей, основанный Аристотелем. После гимнасия можно было стать эфебом — учеником высшего учебного заведения, которые в полисную эпоху были военными, а в эллинистическую коренным образом изменились и стали гражданскими. Своеобразной формой высшего образования можно считать кружки, которые группировались вокруг крупных ученых.

Протягом другої половини XVIII ст. в соціально-економічному розвитку українських земель у складі Російської імперії відбулися значні зміни. Наприкінці XVIII ст., як вже зазначалося, на українські землі в складі Російської імперії було поширено загальноімперський становий поділ. За жалуваними грамотами Катерини II, усе населення поділилося на чотири головні "роди людей": дворянство, духівництво, "міських обивателів" та "сільських обивателів". Козацтво як окремий соціальний стан ліквідовувалося. Козацька старшина набула однакових прав із російським дворянством: володіти землею й продавати її разом із прикріпленими до неї селянами, мати власний суд, звільнятися від усіх податків і тілесних покарань. Сільське господарство було основною формою життєдіяльності населення. Торгівля і промисловість залишалися слаборозвинутими навіть у порівнянні з Росією. Найважливішою зміною в українському сільському господарстві стало освоєння земель на Півдні. Незважаючи на збільшення посівних площ і на високу якість грунтів, продуктивність праці істотно не змінилася. Урожайність була вкрай низькою (збір зерна лише в 3–4 рази перевищував посіяне). Це пояснюється запровадженням кріпосницьких відносин, застарілим реманентом та методами господарювання. При загальній млявості розвитку українського села все ж були помітні певні зміни. Наприкінці XVIII ст. були впроваджені нові культури – кукурудза, картопля. Завоювання Росією Чорноморського узбережжя відкрило шлях хлібній торгівлі через чорноморські порти.

Наприкінці XVIII ст. внаслідок трьох поділів Польщі західноукраїнські землі площею понад 60 тис. кв. км з населенням 2,5 млн. осіб (у тому числі 2 млн. українців) стали колонією Австрійської імперії. Її населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного визиску з боку феодально-абсолютистської монархії. Вкрай незадовільним було й культурне становище українців. У Галичині тривав початий ще значно раніше процес полонізації, на Закарпатті – мадяризації, на Буковині – румунізації. Йдеться, отже, про подвійний, а то й потрійний національний та соціальний гніт.

Східна Галичина разом із частиною польських земель входила до складу "королівства Галіції та Лодомерії" з центром у Львові. В адміністративному відношенні край поділявся на 12 округів: Золочівський, Тернопільський, Чортківський, Жовківський, Львівський, Бережанський, Коломийський, Станіславівський, Стрийський, Самбірський, частина Сяноцького та Перемишлянського округів входили до складу Східної Галичини. На чолі Галичини стояв губернатор, який призначався Віднем. У промисловості домінував іноземний капітал: австрійський, німецький, англійський, французький. Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де чисельність населення зросла з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910 р.).

На західноукраїнських землях, що входили головним чином до складу Австро-Угорщини, розвивалися процеси, характерні і для інших країн тодішньої Європи. Мова йде насамперед про інтенсивний розвиток ринкових, капіталістичних відносин. Разом із тим тут були і свої особливості.

На початку XX ст. у промисловості Східної Галичини, Буковини, Закарпаття помітне місце відіграють промислові об’єднання та акціонерні товариства, динамізується процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р. кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число підприємств зменшилося майже вдвічі. Однак великих фабрик і заводів з сотнями робітників тут були лише одиниці. Нові явища ігалися у сфері фінансів та кредиту, банківській справі. Розгортався кооперативний рух. Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500 різних кооперативів.