Сакоку (яп. 鎖国, さこく, «країна в ланцюгах»[1]) — стан і політичний курс самоізоляції Японії від контактів з зовнішнім світом. Проводилась сьоґунатом Токуґава у 17 — першій половині 19 століття з метою забезпечення міцності влади сьоґунату, ліквідації іноземних впливів, насамперед християнства, та монополізації міжнародних торгівлі, кореспонденції і відносин самурайським урядом.
У європейській історіографії також відома під адаптованою назвою «Ізоляція Японії».
Накази сьоґунату, метою яких було утвердження сакоку називають «ізоляціоністськими»[2].
