Радя́нська окупа́ція Украї́ни — процес військового, політичного та культурного захоплення українських земель Радянським Союзом/РРФСР протягом 1917—1991 років після повалення монархії в Російській імперії, який закінчився приєднанням західноукраїнських земель до складу СРСР згідно з домовленостями 1939 року за пактом Молотова — Ріббентропа з нацистською Німеччиною. Характеризується створенням на її територіях більшовицько-радянських маріонеткових держав — РУНР, УСРР, ГСРР. Процес супроводжувався червоним терором, голодоморами, репресіями, депортаціями, розстріляним відродженням, тотальним зросійщенням тощо. 22 червня 1941 року нацистська Німеччина напала на Радянський Союз і окупувала Україну. 17 липня 1941 р. Третій Рейх створив на території України Райхскомісаріат Україна на чолі з Еріхом Кохом. У результаті вступу Червоної Армії в Україну в 1943—1944 рр. Радянський Союз відвоював усі українські території, повернувши їх до свого складу. Радянська «анексійна окупація» України тривала до серпня 1991 року, коли Україна відновила свою незалежність, ухваливши «Акт проголошення незалежности України».
Величайшим врагом украинского народа, по заявлениям высших начальников компартии, являлся "великорусский шовинизм". Так, во всех речах Сталина по национальному вопросу на съездах партии с X по XVI он объявлялся главной опасностью для государства. Сталин провозгласил: «Решительная борьба с пережитками русского шовинизма является первой очередной задачей нашей партии». Кроме того, член Политбюро ЦК Партии Зиновьев призывал «подсекать головку русского шовинизма», «каленым железом прижечь всюду, где есть хотя бы намек на русский шовинизм…».
Объяснение:
