Спільне та відмінне стародавнього риму і греції​

Памятник Минину и ПожарскомуПамятник Козьме Минину и Дмитрию Пожарскому, один из наиболее известных памятников Москвы. Находится на Красной площади, рядом с собором Василия Блаженного. Автор памятника Минину и Пожарскому Мартос Иван Петрович.
Памятник Минину и Пожарскому был первым памятником в Москве, поставленным не в честь государя, а в честь народных героев. Средства на памятник были собраны по всенародной подписке. Мартос работал над памятником с 1804 по 1817 г. Это лучшее творение И. П. Мартоса, сумевшего воплотить в нем высокие идеалы гражданской доблести и патриотизма. Скульптор изобразил момент, когда Кузьма Минин, указывая рукой на Москву, вручает князю Пожарскому старинный меч и призывает его встать во главе русского войска. Опираясь на щит, раненый воевода приподнимается со своего ложа, что символизирует пробуждение народного самосознания в трудный для Отечества час.
Фигура Минина безраздельно господствует в композиции. Навсегда запоминается его призывный жест. Рука, вскинутая вверх, не только призывает Пожарского, она как бы обращена ко всему народу, поднимает его на борьбу. Мужественное лицо хотя и напоминает своими чертами лицо Зевса, но подстриженные в скобку волосы придают ему характер русского крестьянина. Хитон, обшитый по краю узором, напоминает русскую рубаху. Энергично вылепленный торс и широкий шаг придают всей фигуре Минина силу и уверенность. Пожарский, ещё не оправившийся от ран, сидит на ложе. Его фигура в античном одеянии несколько нерешительна, она вообще менее удалась Мартосу, но основное движение выражено ясно: он откликнулся на призыв Минина. В одной руке Пожарский держит щит с изображением а другая положена на меч, протянутый Мининым. Как и в гравюре, меч является центром композиции и связывает обе фигуры, символически устанавливая их единство. Претерпел некоторые изменения лицевой барельеф: он стал лаконичнее, фигур стало меньше и трактовка их - выразительнее. Барельеф разделен на две части. В правой – группа мужчин приносит обильные пожертвования, в левой – группа женщин. По сравнению с первым вариантом эта группа стала ещё более выразительной. Коленопреклоненные женщины непросто отдают свои драгоценности, но плавным движением рук как бы возлагают их на алтарь Отечества. Позы женщин значительны и торжественны. Одежды на них античные, но Мартос вводит и русский мотив, украсив головы кокошниками.
Обращает внимание группа за женскими фигурами, в которой изображен отец с двумя сыновьями. Любимый ученик Мартоса С. И. Гальберг, лепивший голову отца, предал ей портретные черты своего учителя. Основанием для этого, видимо, послужило то, что сын Мартоса в 1812 г. сражался в армии Кутузова. Центром барельефа являются пожертвования, сложенные на земле. Над барельефом надпись: «Гражданину Минину и князю Пожарскому благодарная Россия лета 1818 г.». 
На другой стороне постамента барельеф посвящен победе Пожарского над врагами. Барельеф также разделен на две части – на одной изображены русские войны, спокойные и мужественные, во главе с Пожарским, конь которого топчет врага, на другой – группа поляков бежит, с ужасом оглядываясь на победителей. Однако этот барельеф менее удался Мартосу, чем лицевой, в нем недостает напряженности и выразительности, которые так характерны для творчества Мартоса. Важно отметить, что барельеф с приношениями нижегородцев помещен именно на лицевой стороне, а барельеф, посвященный Пожарскому, - на задней. Этим Мартос подчеркнул не только значение Минина, но и роль в освобождении Москвы.
Памятник Минину и Пожарскому принадлежит к тем произведениям, которые при осмотре их с разных точек зрения постепенно раскрывают свой идейный смысл. Ещё издали четко вырисовывается силуэт памятника, и первое на что мы обращаем внимание, - это высоко поднятая рука Минина, его призывной жест. Когда мы подходим ближе, перед нами встает во весь рост мужественная фигура Минина, который призывает Пожарского подняться с ложа и возглавить ополчение. Устремленным вперед взволнованным взглядом и движением руки, берущей меч, Пожарский как бы откликается на призыв. Если обойти памятник с другой стороны, то можно видеть, что Пожарский опираясь рукой на щит, как бы приподнимается на встречу Минина. С задней стороны отчетливо видны скрещенные на мече руки Минина и Пожарского символизирующие крепкое единство обоих героев. Таким образом, превосходное композиционное решение всей группы делает её выразительной с любой точки зрения

Напад печенігів на київ та його облога змусили святослава терміново повертатися до столиці. та в києві йому довго не сиділося. розігнавши степову орду, впорядкувавши державне іння та поховавши в 969 році свою матір, стару княгиню ольгу, святослав знову повернувся до дунайських справ.за час його відсутності на ситуація там ускладнилася. в 969 році у візантії проголосили імператором цимісхія, який не бажав зміцнення русі і виступив тепер уже визволителем болгар від русів. при його підтримці болгарське населення повстало і розпочало бойові дії проти київських дружин.літопис розказує, що спершу переяславець взяли в облогу болгари та святослав розбив їхнє військо й опанував тракією і македонією та підійшов мало не до царгорода.спроби цимісхія відкупитися від святослава успіху не мали - київський князь вірив у свою перемогу. та візантійський імператор, зібравши військо з усієї імперії, на початку 971 року виступив проти святослава. перевага сил тепер уже була у цимісхія, і князю прийшлося відступати. закриваючи відступ русам в гирло дунаю увійшла візантійська ескадра брандерів з "грецьким вогнем" і облягла доростол, ставку святослава. щоб зберегти свій флот від "грецького вогню", князь наказав витягти свої лодії на берег. облога доростола тривала три місяці. головні бої розгорілися 23 і 24 липня.втрати русичів були великі, греки рахують їх у 16 тисяч. але і грецькі війська танули в жорстоких боях, і вже не мали сил здолати оборону русичів. тому цимісхій з радістю прийняв пропозицію святослава завершити справу миром.за укладеним трактатом, святослав віддав грекам невільників, зрікався завойованих територій в болгарії і прав на грецькі колонії в криму. окрему угоду було укладено про торгівлю.візантія забезпечувала княже військо провіантом на зворотну дорогу.  святослав також зустрівся з цимісхієм. імператора вразила простота київського князя. був він середнього зросту, кремезний і сильний, мав короткий ніс, сині очі, густі брови і виглядав суворо. був гладко голений, з довгими вусами і "козацьким оселедцем" на голові. відзначався від своїх воїнів лише тим, що мав у вусі золотий "ковток". одежа його була проста, полотняна, як і в його воїнів, разом з якими він гріб веслом. після завершення переговорів і укладання угод значно поріділа флотилія князя святослава відпливла з дунаю до дніпра.підійшовши до дніпровських порогів, святослав побачив, що береги дніпра опановані великою печенізькою ордою. як вважають історики, печенігів на святослава намовив візантійський імператор.бажаючи зберегти свої кораблі, князь святослав відмовився покинути їх з військовою здобиччю і не захотів пробиватися до києва суходолом, тому і залишився зимувати в білобережні. а печеніги, маючи значно більше військо, чекали на порогах, коли княжа дружина вийде з лодій. весною 972 року князь вирішив пробиватися до києва через орду боєм, у його війську почався голод.у бою з переважаючими силами печенігів на острові хортиця князь святослав загинув. до києва пробилася лише княжа кіннота з воєводою свенельдом.так закінчив свій ратний шлях князь святослав, один із найгероїчніших київських князів.певно є історична справедливість у тому, що через 500 років саме на хортиці, нижче порогів дніпра, відродиться українське козацтво - послідовники княжої морської слави, яке й образом своїм нагадуватиме нам князя святослава.