Скласти таблицю: "Культура доби Просвітництва": Галузь культури Представники Твори

Література

Живопис

Музика

Філософія

У цей період церковне життя на теренах України розвивалося під іноземною владою. Негативно впливало на становище православної церкви існу­юче в Польському королівстві й Великому князівстві Литовському право патронату, або «право подавання». Польська влада надала православній церкві набагато менше прав порівняно з католицькою. Православне духівництво, на відміну від католиць­кого, мало сплачувати податки.У XVI ст. Європу охопила Рефор­мація — церковно-релігійні й суспільно-політичні течії, спрямовані проти католицької церкви. У XVI ст. із Європи через Польщу на українські землі стали поширюватися реформа­ційні вчення. Одним із таких учень був кальвінізм. Інша течія протестантизму, лютеранство, на теренах України поширення не набула. У другій половині XVI ст. на Галичині, Волині, Поділлі та Київщині поширилося аріан­ство — протестантський напрямок, прихильники якого визнавали лише Бога Отця, заперечуючи цим християнське вчення про Святу Трійцю.Боротьба протестантів із католицькою церквою ставала для православних зразком для оновлення власної церковної організації. Вплив реформаційних ідей проявився в діяльності православних братств, які намагалися сприяти виявленню церковногожиття.Відстоюючи національну ідентичність, греко-католицька церква довела, що вона є українською церквою. Що до Української православної церкви, то вона, попри велику кількість прихильників, опинилась поза законом.40.Початок кириличного друкування та його значення для поширення наукових знань.Першою датованою книгою, що була надрукована кирилицею, є "Осмогласник", або "Октоїх", видана в Кракові (1491). Видавцем її був Швайпольт Фіоль. За зразок для виготовлення друкарської кирилиці Фіолю служив кириличний рукописний шрифт. В "Осмогласнику" на першій сторінці була надрукована друга ілюстрація – розп’яття.Наступним видатним друкарем книг кириличними літерами був Георгій (Франциск) Скорина з Полоцька. Першою книгою, яку видав Скорина, був "Псалтир" (1517), потім вийшли 23 біблійні книги. Вперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI ст., а до цього книги були рукописні. Переписування книг — це була дуже копітка, виснажлива робота.. Тому подією величезної культурної ваги стало запровадження книгодрукування в Німеччині у середині XV століття.Початок слов’янсь­кого друкування припадає на 1491 рік, коли відомий друкар Фіоль у Кракові надрукував дві книжки — «Часословець» і «Осмогласник». Обидві книги набрані кирилівським шрифтом, який є осно­вою сучасної української та російської азбуки. Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова.У 1574 році він друкує „Апостол», який вважається першою українською друкованою кни­гою в Україні. УЛьвівській друкарні Іван Федо­ров видає й „Азбуку» — перший слов’янський підручник, надруко­ваний кирилівським шрифтом.Іван Федоров багато зробив для розвитку друкарської справи.

41.українські першодруки Івана федорова.Іван Федоров започаткував форми кириличного друкарського шрифту, які стали зразком для майбутніх друкарів. Іван Федоров вперше у практиці кириличного друкарства впровадив значну кількість орнаментальних кінцівок, друкарські знаки (сигнети), титульні сторінки, оздоблені графійованою рамкою (фортою), виливні складані прикраси». Перша друкована в Україні була видана Іваном Федоровим у 1574 році у Львові“ - Апостол”.У 1568–1570 рр. І.Федоров та П.Мстиславець працювали в друкарні гетьмана Великого князівства Литовського Ходкевича в Заблудові. Тут вони видали «Євангеліє учительне» (1569). Федоров у 1570 р. надрукував «Псалтир з часословом». Видатним львівським виданням Івана Федоровича був «Буквар» – перший в Україні друкований посібник для навчання письменності.Друкарсько-виробнича діяльність Івана Федоровича мала великий вплив на подальший розвиток українського книгодрукування. Спадкоємцем традицій першодрукаря стала друкарня Львівського братства, що діяла протягом кількох століть.

Первый этап кубинской революции начался 26 июля 1953 года, когда повстанцы возглавляемые Фиделем Кастро напали на казармы Монкада в Сантьяго и а бараки в Баямо. В ходе революционной операции погибло 9 человек и 56 были убито позже палачами Батисты, среди убитых был Авель Санта-Мария. Он был заместителем командира, во время нападения на казармы Монкада, был заключён в тюрьму и заключён в тот же день. В это й операции участвовал брат Фиделя Рауль Кастро. Братья были схвачены после провала операции, над революционерами состоялся политический процесс. Когда Фиделю Кастро дали последние слово, его речь длилась 4 часа, заканчивалась она следующими словами:

"Осудите вы меня, или нет, это не имеет значения. История убережет меня. "

Фидель Кастро был приговорен к 15 годам лишения, а его брат к 13 годам. Однако в 1955 году все политзаключённые на Кубе были освобождены, включая братьев Кастро. Получив свободу Фидель и Рауль бежали в Мексику, для подготовки нового восстания. Проходили подготовку у Альберто Вауо (лидера антифашистских сил в Испании, в 1936-39 г.г.). В июне 1955 года Фидель Кастро отправился в Аргентину, где впервые встретился с Че Геварой. Они объединились и создали «Движение 26 июля», в связи с датой нападения на казармы Монкада. 2 декабря 1956 года 80 революционеров, включая Фиделя Кастро и Че Гевару высадились на Кубе, на яхте «Гранма». Высадка планировалась на два дня раньше, задержка случилась из-за полной загрузки судна. Революционеры расположились в районе города Сьерра-Маэстра, в горах. Через три дня участники «Движения 26 июля», безуспешно пытались атаковать армию Батисты, потерпев большие потери. После поражения бежали в горы, потеряв друг друга. Революционеры бродили по горам небольшими группами, в поисках друг друга. Они нашли друг друга с сочувствующих крестьян. После воссоединения решили создать партизанскую армию из этих же крестьян. Во главу этой армии встали Фидель Кастро, Рауль Кастро, Камило Сьенфуэгос, Эрнесто Че Гевара, Селия Санчес и Хайди Санта-Мария (сестра Абеля Санта-Мария). В рядах партизанской армии было немало женщин. 13 марта 1957 года, сочувствующие революционерам студенты пытались взять штурмом президентский дворец в Гаване, с целью свержения режима Батисты и убийства самого диктатора. Атака закончилась полным провалом. Лидер восстания Хосе Антонио Эчеверриа погиб в перестрелке с силами Батисты. Этот инцидент большой резонанс в обществе, всё больше кубинцев переходили на сторону революционеров. Батисте пришлось ещё больше ужесточить режим, что бы сохранить власть. Тем временем, находящиеся в горах революционеры совершали массовые успешные атаки на военные гарнизоны Батисты. Особенно отличились кубинские революционеры: Рамос Латур и Убер Матос. Большой удачей кубинских революционеров, было когда под управление Кастро перешли провинции Ориенте. В феврале 1958 года, революционерам удалось организовать собственную радиостанцию, на захваченной территории, для ведения революционной пропаганды, среди населения. В течении этого времени численность сторонников Кастро не превышала 200 человек, в то время армия Батисты достигала 40000 человек. Но не смотря на это кубинская армия в большинстве случаев проигрывала революционерам. Весной 1958 года состоялась операция «Верано», когда 12000 солдат Батисты потерпели поражение от революционно настроенных партизан. С 11 по 21 июляэтого же года, проходила битва при Ла Плата, во время которой 240 революционеров нанесли поражение целому батальону войск Батисты, потеряв всего троих партизан. 29 июлясостоялась битва при Лас-Мерседес, во время которой армия Батисты чуть не уничтожила отряд Кастро из 300 человек. В связи с этим, 1 августаКастро попросил временного прекращения огня. После этого, имели место безуспешные переговоры враждующих сторон. 8 августареволюционеры бежали обратно в горы