Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Объяснение:
Присоединение нашей страны к Болонскому процессу в украинском обществе восприняли по-разному — политики восторженно, чиновники от образования тут же зашуршали методическими рекомендациями, руководители вузов выстроились в очереди у министерских кабинетов, преподаватели смахнули пыль с учебного пособия «Вища освіта України і Болонський процес», а студенты наперебой засыпали вопросами: «На лекции теперь ходить не обязательно? Экзамены отменят? И сессий не будет?..» Неудивительно, что вопросов пока больше, чем ответов. Ведь Украина только встала на путь в европейское образовательное пространство.
О Болонском процессе за последние два-три года написано немало, в том числе и в нашем еженедельнике. (Сегодня уже даже первоклассник не перепутает слова «болонский» и «оболонский»). В основном это были статьи информационно-теоретического характера, размышления ученых и специалистов о преимуществах вхождения Украины в объединенное европейское образовательное и научное пространство. О конкретных же аспектах этой интеграции говорилось значительно меньше. Поэтому сегодня далеко не все, даже в просвещенских кругах, имеют представление о том, как преобразования, связанные со вхождением национальной системы образования в общеевропейское пространство, скажутся на реальной практике. Об этом мы решили расспросить министра образования и науки Станислава НИКОЛАЕНКО.
— Уже почти шесть лет европейское образовательное сообщество живет под знаком Болонского процесса, — рассказал Станислав Николаевич. — Задача присоединения Украины к этому процессу была в числе важных государственных приоритетов.
Присоединение к Болонскому соглашению позволяет нам совместно с другими странами Европы формировать единый рынок труда высшей квалификации, расширить доступ к европейскому образованию, обеспечить мобильность студентов и преподавателей, ввести систему степеней высшего образования с выдачей понятных во всех странах Европы приложений к дипломам. И это закономерный процесс. Ведь после создания Европейского Союза, формулирования общеевропейских правовых норм (так называемого «европейского права»), внедрения единой денежной единицы (евро) возникла необходимость и в формировании единого европейского образования. Без этого просто невозможно обеспечить функционирование европейского содружества.
Уже в который раз хотел бы подчеркнуть, что ключевая позиция Болонских соглашений — не унификация высшего образования в Европе, а широкий доступ к разнообразию образовательных и культурных достижений разных стран.
— Сейчас в вузах вроде бы отменяются сессии (в промежутке между которыми, как уверяет студенческий фольклор, живется весело) и вводится система кредитов, аналогичная ЕСТS (Европейская кредитно-трансферная система). Понятие «кредит» у нас как-то не ассоциируется с учебным процессом...
— Это совсем не так. Экзаменационные сессии останутся, но количество экзаменов может коренным образом измениться. Собственно, меняется и сама сущность экзамена, поскольку на протяжении семестра студенту уже не придется, как вы сказали, жить весело. Это будет ежедневная упорная и творческая работа студента по усвоению учебного материала с соответствующим контролем со стороны преподавателя.
Что касается европейской кредитной системы (ЕСТS), то она облегчению признания учебных достижений студентов разных стран и разных учебных заведений благодаря использованию общепринятой системы оценки и измерению учебной нагрузки студентов в кредитах ЕСТS.
По поводу понятия «кредит». В Украине объем учебного времени определялся в кредитах — 54 часа, и все работники образования это знают. Вхождение национальной высшей школы в европейское образовательное пространство предусматривает внедрение во всех национальных системах образования единого критерия учета трудоемкости учебной работы — зачетных кредитов. За основу принята Европейская кредитная трансферная система (ЕСТS), согласно которой цена зачетного кредита составляет 36 академических часов. Или же, иными словами, один зачетный кредит равен примерно двум третям украинского кредита учебного времени.
Характерно, что по европейской системе студенты получают кредиты за все виды учебной нагрузки, предусмотренные учебным планом. Сюда входят как аудиторная, так и самостоятельная работа, прохождение практики, сдача экзаменов и даже участие в олимпиадах, конкурсах и т. п.
