1.Глава Османского государства носил титул:
А) царя; Б) короля; В) султана; Г) богдыхана.
2. Турецкий султан Мехмед ІІ Фатих (Завоеватель) правил в:
А) 1450-1480 гг.
Б) 1451-1481 гг.
В) 1461-1491 гг.
Г) 1470-1495 гг.
3. При каком султане Османская империя достигла наивысшего могущества:
А) Селиме I;
Б) Сулеймане II;
В) Мехмеде II;
Г) Селиме II.
4. Болгарские и сербские партизаны, которые боролись против турок-
завоевателей, назывались:
А) гезами; Б) гайдуками; В) гугенотами; Г) янычарами.
5. Осада турецкими войсками Константинополя и овладения им состоялось:
А) 1451г., 7 апреля-29 мая;
Б) 1453г., 7 апреля-29 мая;
В) 1452г., 7 апреля-29 мая.
Г) 1454г., 7 апреля-29 мая.
6. Турки-османы завоевали:
А) Сербию;
Б) Иран;
В) Англию;
Г) Киевскую Русь;
Д) Афганистан;
Е) Византийскую империю.
7. Коалиция европейских государств, которая была создана для борьбы с
Османской империей, называлась:
А) «Священным союзом»;
Б) Лигой наций;
В) «Священной лигой»;
Г) «Союзом трех императоров».
8. Власть султана в Османской империи:
А) ограничивалась служителями мусульманской религии;
Б) была неограниченной;
В) ограничивалась советом представителей крупнейшей знати;
Г) ограничивалась янычарами.
9. Школы в Турции создавались при мусульманских храмах и назывались:
А) мечетями;
Б) минаретами;
В) медресе.
Г) михрабы;
10. Приведите в соответствие понятия и их значения:
1) султан а) турецкий феодал, получавший земельные
за несение военной службы;
2) диван б) тип государства, отличавшегося огромной территорией
и амбициями на мировое господство;
3) империя в) турецкая регулярная пехота, созданная XIV в.;
4) сипахи г) правительственное учреждение по административным
и судебным делам;
д) титул мусульманского светского правителя;
1); 2); 3); 4).
Українська інтелігенція — творці інтелектуальних, духовних цінностей українського народу[1].
Сформувалася в XIX ст. на ґрунті певних соціальних традицій, що віками розвивалися на українських теренах. Виразниками цих традицій у давні часи була протоінтелігенція – духовно багаті, а в більш пізні часи ще й високоосвічені особистості. В додержавний період людської історії домінуючою формою духовного життя була релігія, а своєрідною "протоінтелігенцією" були жерці (див. Волхви). Саме від духовних осіб тих віків веде свій "родовід" давньоукраїнська протоінтелігенція. Визначальною віхою в історії її розвитку було запровадження християнства в Київській Русі (див. Хрещення Київської Русі): церква монополізувала суспільні функції збереження й відтворення культурного доробку всього суспільства, а отже й процес духовного збереження та відтворення самої протоінтелігенції (див., наприклад, Літописання), і водночас стала джерелом державотворчої ідеології. Ці обставини істотно вплинули на усвідомлення протоінтелігенцією свого призначення в суспільстві та обумовили певні зрушення в її соціальній природі. Зокрема,
по-перше, церковна протоінтелігенція формувалася за рахунок різних верств суспільства – і демократичних "низів", і феодальних "верхів", адже до стану церковнослужителів міг потрапити будь-хто з віруючих,
по-друге, церковна протоінтелігенція за своїм ставленням до держави була однорідною – вона захищала і підтримувала інтереси владної верхівки. Соціальна ієрархія та суспільний стандарт того часу жорстко регламентували діяльність протоінтелігенції. Втім, з часом у діях "протоінтелігенції" як когорти освічених людей почала проявлятися дуалістичність природи освіченості: у процесі самовідтворення вона продукувала як тих, хто обслуговував державну систему, так і опозиціонерів, духовних "дисидентів", речників численних "єресів". З часом ця дуалістичність стала родовою ознакою інтелігенції.
