Літопис Самійла Величка починаеться так: «Цікавому норову годському не
може нічого бути сподобнішого, ласкавий читальнику, як читати книги й дізнаватися про давні людськi дiяння та вчинки... Оглядаючи літописні та історичні писання чужо земних письменників, читав я про всілякі діяння й побачив, що славу тих чужоземців пояснено й незатемнено. Цього не скажеш про наших сармато-козацьких предків, що так само, як чужинцi, вели війни й славилися лицарською відвагою та богатирськими подвигами. Наші письменники про них нічого не написали і не розтлумачили: я поба чив, що славу нашу сховано під плащем їхніх нікчемних лінощів. Бо коли хто з давніх спов'яно-козацьких письменників і відтворив якусь, варту пам'яті, сучасну йому подію. то записав це вельми куцим і короткослiвним реестриком, не відзначивши, з яких причин те постапо, як відбувалося і як закінчилося, не зазначивши й побічних обставин».​

Москва находилась на перекрестке торговых путей (можно торговать, хорошая экономика)

Относительная защита от нападения с запада и востока лесами и землями других княжеств (никто не нападает, хозяйство спокойно развивается)

Московские князья сумели наладить хорошие отношения с ханами Золотой Орды (ханы редко совершали набеги на Московское княжество)

Московское княжество поддерживала Русская Православная церковь (в Москву переехал митрополит – Москва стала центром веры)

В Московском княжестве не было междоусобиц и дробления

Московские князья проводили продуманную политику. Помимо построения хороших отношений с Ордой, князья покупали земли других княжеств, что расширению территорий

Объяснение:

Главная причина преследований сторонников христианства заключалась в их отказе признавать культ императора и участвовать в государственных религиозных церемониях и обрядах. Впрочем, гонения на христиан были несистематическими и происходили от случая к случаю.

Объяснение:

Существует легенда, что накануне битвы у Мульвийского моста, победа в которой принесла Константину императорскую власть, он видел крест с начертанными на нем словами "Сим победишь". В следующем 313 г. Константин издал эдикт о свободном исповедании христианства гражданами Римской империи, благодаря чему оно из религии гонимой начало превращаться в господствующую.