1. Причины:
1). В эпоху монголо-татарского нашествия княжества Западную Европу от орд Батыя, но сами были разорены и попали под иго золотоордынских ханов более чем на 200 лет.
2.) Процесс преодоления феодальной раздробленности из-за огромной территории, подлежавшей объединению, занял около трехсот лет. Таким образом, объединительный процесс проходил в русских землях куда медленнее, чем, например, в Англии или во Франции.
3.) Торгово-промышленные, культурные и, в известной степени, дипломатические связи России со странами Запада были затруднены вследствие отсутствия у России удобных морских гаваней на Балтике.
4.) Россия конца XVII века еще не вполне оправилась от последствий польско-шведской интервенции начала века, разорившей ряд районов северо-запада, юго-запада и центра страны.
2. секторов экономики Российского государства после Смуты показывает нам довольно безрадостную картину глубокого хозяйственного упадка. Необходимо было вновь сосредотачивать все силы страны на обустройстве жизни.
3. Петр провел множество реформ, которые заимствовал у европейских стран.
4. 1)пышно расцвел культ бюрократического распоряжения. 2)Административные реформы и реформы местного управления. 3) Административные реформы и реформы местного управления. 4)Социальная политика.
5. Цель Петра сделать всех равными перед Отечеством. В службе вводился новый для дворян критерий: принцип личной выслуги. В наиболее четком виде он выражен в «Табели о рангах» (1722 – 1724). Теперь в основе карьерного роста лежало правило постепенного подъема по служебной лестнице от чина к чину. Все чины делились на четыре категории: воинские, морские, штатские и придворные. Достигшие 8-го класса получали потомственное дворянство (это соответствовало примерно 10 годам выслуги и чинам майора, обер-фискала, обер-секретаря коллегии.
6.
По́ловці — тюркський народ пізнього середньовіччя. У XI—XIV століттях населяли Євразійський степ від Дунаю до Іртиша (мали свою державу — Дешт-і Кипчак)[1]. У XI столітті опанували українські степи (Північне Причорномор'я), витіснивши на околиці печенігів, хозарів, ясів. У ХІ—XIIІ ст. перебували у тісних воєнно-політичних, культурних і торговельних контактах з Руссю, Візантією, Грузією, Аланією, Угорщиною, Болгарією, Волзькою Булгарією[1]. У 1236—1240-х роках підкорені Монгольською імперією, увійшли до складу Золотої Орди. Частина відкочувала до Візантії, Болгарії, Волощини, Угорщини, Кавказу, Русі[1]. Справили великий вплив на політику, військо, культуру, мистецтво сусідніх держав та народів. Говорили половецькою мовою, що в XIII—XIV ст. була мовою міжнаціонального спілкування на теренах Золотої Орди. Стали основним елементом етногенезу степових кипчацьких народів — кримських татар і татар, казахів[1] кумиків, караїмів, ногайців та інших. Взяли участь у генезі українців[2], угорців, молдован, румунів, росіян[2], народів Північного Кавказу, Криму, Поволжя та Середньої Азії. Найдовше половецьку ідентичність зберігали до XVIII ст. мешканці Куманської автономії в Угорщині. Інші назви — кипчаки, кумани.
Объяснение:
По́ловці — тюркський народ пізнього середньовіччя. У XI—XIV століттях населяли Євразійський степ від Дунаю до Іртиша (мали свою державу — Дешт-і Кипчак)[1]. У XI столітті опанували українські степи (Північне Причорномор'я), витіснивши на околиці печенігів, хозарів, ясів. У ХІ—XIIІ ст. перебували у тісних воєнно-політичних, культурних і торговельних контактах з Руссю, Візантією, Грузією, Аланією, Угорщиною, Болгарією, Волзькою Булгарією[1]. У 1236—1240-х роках підкорені Монгольською імперією, увійшли до складу Золотої Орди. Частина відкочувала до Візантії, Болгарії, Волощини, Угорщини, Кавказу, Русі[1]. Справили великий вплив на політику, військо, культуру, мистецтво сусідніх держав та народів. Говорили половецькою мовою, що в XIII—XIV ст. була мовою міжнаціонального спілкування на теренах Золотої Орди. Стали основним елементом етногенезу степових кипчацьких народів — кримських татар і татар, казахів[1] кумиків, караїмів, ногайців та інших. Взяли участь у генезі українців[2], угорців, молдован, румунів, росіян[2], народів Північного Кавказу, Криму, Поволжя та Середньої Азії. Найдовше половецьку ідентичність зберігали до XVIII ст. мешканці Куманської автономії в Угорщині. Інші назви — кипчаки, кумани.
