Новгород являлся одним из крупнейших центров искусства древней Руси. Его художественное наследие, даже в той неполной мере, в какой оно сохранилось, и в том состоянии распыленности, в каком оно находится, дает картину исключительной художественной энергии города на протяжении ряда веков. По обилию архитектурных памятников Новгород не уступает прославленным художественным центрам Европы.
Впечатление необыкновенной интенсивности художественной жизни города и широты художественных интересов населения еще более усиливается литературной документацией, позволяющей понять многое в новгородской художественной культуре.
«Новгородские летописцы, люди, конечно, профессионально непричастные к искусству, обнаруживают неизменный и живой к нему интерес. Они не оставляют без регистрации ни одного явления и факта художественной жизни своего города. Постройки церквей и крупных зданий, их переделки и реставрация, украшение зданий, исполнение монументальных росписей, сооружение больших иконостасных ансамблей, «Деисусов», приезды и работы прославленных иноземных мастеров, - все это отмечается тщательнейшим образом».
Після Полтавської битви козацькою Україною прокотилася хвиля царського терору: виносилися смертні вироки мазепинцям, заборонялося друкувати книжки українською мовою, багатьох представників старшинської адміністрації було позбавлено урядових посад і маєтків. Натомість важливі посади надавалися росіянам та німцям, а також тій українській старшині, що зберегла відданість цареві.
Чимало старшини було заарештовано й вислано до Сибіру. Висилали в Росію й сім’ї мазепинців, а на них самих влаштовували справжнє полювання в усіх країнах Європи. Приміром, племінника І. Мазепи Андрія Войнаровського було схоплено в Гамбурзі в жовтні 1716 р. Така сама доля спіткала й генерального осавула Григорія Герцика, якого заарештували у Варшаві. Країнами Європи нишпорили агенти у пошуках Пилипа Орлика та його родини.
Неймовірно тяжким випробуванням для українців стали примусові канальні роботи, будівництво фортифікаційних споруд, військові походи тощо. Дужих нерідко відправляли до Петербурга, Астрахані, на Кавказ. Так, у 1716 р. на спорудження каналу Волга-Дон біля Царицина було відправлено 10 тис. козаків. 1721 р. 10 тис. козаків було відправлено на будівництво Ладозького каналу, а 1722 р. їх замінили нові 10 тис. козаків. Кількість тих, хто повертався, становила 30-60 %; решта козаків і селян вмирала від нестерпних умов життя, епідемій, каліцтв тощо.
Після Полтавської битви значно посилився наступ на українську державність. Окрім прямого тиску, російська адміністрація, аби мати привід для втручання в українські справи, розпалювала ворожнечу між старшиною, гетьманом та простим населенням тощо.
Полтавська битва змінила політичну карту Європи. Перемога Петра І висунула Росію на одне з провідних місць у тогочасній європейській політиці. Міць Швеції та Польщі фактично було підірвано назавжди. Для України наслідки Полтавської битви виявилися вкрай несприятливими: російський уряд став на шлях ще більшого обмеження автономії Гетьманщини.
Объяснение:
