Ставши гетьманом України, І.Мазепа намагався зміцнити її шляхом згуртування молодої української політичної еліти, яку на той час являли собою козацтво і шляхта. Скориставшись зі сприятливої міжнародної обстановки, гетьман почав збройну боротьбу проти царської Росії, політика якої за Петра І мала на меті ліквідацію української державності. Цар заради іння цілісності своєї держави загравав з українцями і цим тримав їх в покорі. Карл XII став би дуже небезпечним Петру І, якби зміг вдало скористатись союзом з гетьманом. В той час від України залежала доля всієї Північної війни. Тому-то Петро 1 в своїх маніфестах давав обіцянки свято дотримуватись тих віковічних прав, з якими малоросійський край вступив під владу московських царів. Коли ж війська гетьмана і короля були розгромлені в Полтавській битві, Петро І у відповідь на "просительні пункти" 1.Скоропадського висловився, що малороси повинні бути вдячними за велике благодіяння, виявлене їм захистом проти шведів. Поразка 1.Мазепи зумовлена ще декількома причинами: відсутністю підтримки його політики широкими народними масами; незавершеністю процесу формування молодої політичної еліти України; військовою поразкою союзника Мазепи — короля Швеції Карла XII.
Трагедією українського суспільства стало те, що дві такі яскраві політичні постаті, які стояли на державницькій платформі — І. Мазепа і Петрик Іваненко виступили не в союзі, а в протиборстві. Це протиборство символізувало собою непримиримі суперечності, що роздирали тоді Україну, перетворювали її в руїну.
З погляду Петра І, "...гетман свою конечную неверность явил..,. ...изменил и переехал к неприятелю нашему, королю шведскому". А з погляду історії, національно-визвольна боротьба І. Мазепи, незважаючи на поразку, забезпечила більш як на півстоліття існування української державності, посилила потяг до свободи.ответ:
Объяснение:
Впродовж тисячі років після падіння Риму (500-1500 рр.) християнська Церква була єдиним духовним та релігійним монополістом в межах Європейського континенту. Поступово здобуваючи свій авторитет, Церква, вже як суспільна та політична організація, ідеологічно змінила пріоритети в усіх сферах суспільної діяльності, впроваджуючи власну концепцію морально-етичних норм.
Характерна ознака західноєвропейської середньовічної цивілізації полягає в тому, що релігія є домінуючим чинником розвитку суспільства. Протягом середніх століть відбулася остаточна християнізація Європи. Почався цей процес у районах Середземномор'я. В IV-V століттях у результаті економічних, політичних, культурних розходжень західна римська імперія й східна римська імперія мають свої відмінності.
Але ці відмінності різко загострилися й виявилися в ІХ - Х століттях. В 1054 році остаточно відбувся розкол церков, що одержав назву схизма. Церкви розкололися на католицьку й православну. Відповідно і Європа розкололася по конфесіональній ознаці. Західна, північна, центральна Європа пішла за Римом. Європа стала католицькою. Південно-східна, східна Європа пішла за Константинополем.
В католицькій церкві з самого початку зложилася жорстка централізація влади. Величезний вплив у ній належав римському єпископові. Який одержав починаючи з V століття найменування "папа". Рим вважався містом апостола Петра. Який був хоронителем ключів від раю. Римський папа привласнив собі право бути приймачем апостола Петра. Землі папи ставали вотчиною святого Петра. В VIII столітті утворилася папська держава. У цю державу ввійшла римська область.
Объяснение:
Причини зміцнення середньовічної церкви
Церква на середньовічному заході була фактично державою в державі. Церква одержувала в дарунок від імператорів, знаті земельні володіння. До XV століття 1/3 земель у Європі (у регіоні впливу католиків) належала католицькій церкві. На вселенських соборах, які періодично скликувались католицька церква розробляла свою догматику.
Система освіти в Європі фактично перебувала в руках церкви. В VI столітті з'явився перший монастир заснований святим Бенедиктом. Який пізніше і розробив устав монастирського життя. Від ченців вимагали виконання 3 обітниць: безшлюбності, бідності, слухняності. Монастир одночасно був центром освіти. У монастирських і церковних школах учили тексти латинською мовою.
