3. Используя ключевые слова, составьте рассказ о государственном устройстве гуннов. (Гунны, конец II в. до н., Модэ шаньюй, «шаньюй», левый и правый крылья, два
мудрых князя», «темники», 24 темника дожди племен и родовые старейшины
наследственная система власти, сбор податей, от Байкала до Тибета)​

Внешняя политика Киевского княжества иногда определялась интересами того или иного князя, но, кроме того, было 2 постоянных направления борьбы, требовавших всегда готовности. Первое и главнейшее , разумеется, Половецкая степь, где во второй половине 12 века создавались феодальные ханства, которые объединялись в отдельные племена. Обычно Киев координировал свои оборонительные действия с Переяславлем (находившимся во владении ростово-суздальских князей), и тем самым создавалась более  единая линия Рось — Сула. В связи с этим значение штаба такой общей обороны перешло от Белгорода к Каневу. Южные пограничные заставы Киевской земли, расположенные в 10 в. на Стугне и на Суле, теперь продвинулись вниз по Днепру до Орели и Снепорода-Самары.Вторым направлением борьбы было Владимиро-Суздальское княжество. Со времен Юрия Долгорукого северо-восточные князья, освобожденные своим географическим положением от необходимости вести постоянную войну с половцами, устремляли свои военные силы на подчинение Киева, используя для этой цели пограничноеПереяславское княжество. Высокомерный тон владимирских летописцев иногда вводил в заблуждение историков, и они считали порою, что Киев в это время совершенно заглох. Особое значение,конечно, придавалось походу Андрея Боголюбского, сына Юрия Долгорукого на Киев в 1169 г.

Магдебу́рзьке пра́во (також німе́цьке або тевтонське міське́ пра́во; лат. theuthunico iure, id est iure magdeburgensi[1]) — одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування в Центральній Європі у часи Середньовіччя.

 у більшості досліджень визначається як середньовічне міське право, за яким міста частково звільнялись від центральної адміністрації (королівські) або влади феодала (приватні) та створювали органи місцевого самоврядування. Воно було започатковане привілеями 1188 р., отриманими німецьким містом Магдебургом від архієпископа – власника міста. Водночас нерідко зазначається, що врядування середньовічних міст на підставі магдебурзького права – перша історична форма місцевого самоврядування.

Магдебурзьке право – це збірник законів, що виник у кін. XIII ст. із “Саксонського Зерцала” і магдебурзького міського шеффенського права. Це особливе міське право з’являється в Німеччині після ознайомлення німецьких імператорів, які здійснювали походи в Італію. Оттон Великий заснував на Одері, Ельбі, За-але саксонські міста за зразком міст римських там. де люди з’їжджалися на торги і ярмарки: це місце позначалося особливим знаком “Weichbild”.

Суть магдебурзького права полягала у тому, що міське населення звільнялось від юрисдикції урядової адміністрації (феодалів, воєвод, намісників, ін.) й місту надавалась можливість самоврядування на корпоративній основі, запроваджувались власні органи міського самоврядування. До складу громади входили міщани – жителі міста, але лише ті, які мешкали поза межами земельної території, що належала єпископу чи княжому замкові. Проте Ієрархія станових, групових й Індивідуальних соціально-правових статусів визначає усе правове життя суспільства, “міру чести” кожної соціальної групи й окремої особи.

Объяснение:

советую выписать то что понял_а, а то что не понял_а вычеркнуть.