Соседи Римской империи были многочисленны и разнообразны, но среди них есть три народности, которые сыграли важную роль в ее гибели, и в результате Великого переселения народов сформировали облик средневековой Европы.
Кельтские племена
В те времена, когда Римская империя уже была развитым государством, кельтские племена еще жили по законам первобытной общины. Даже к 5 веку они не были изжиты до конца, хотя значительно изменились.
Рим вел многовековую войну с этими варварами, сделав большую часть их земель своими колониями. Кельты же становились рабочей силой для проектов римлян
Германцы
Они менее таинственны, чем кельты, и информации о них сохранилось больше. Сам Юлий Цезарь в своих “Записках о Галльской войне” подробно рассказал об их быте. Кроме него еще Тацит и многие другие античные авторы обращались к этой тематике.
Их племена были расселены по обширной территории, которая была условно ограничена такими реками, как: Рейн, Висла и Дунай, а также морями – Северным и Балтийским, и горами Альпами. Была заселена ими и территория Скандинавии.
Славяне
Информация об этих племенах появляется в трудах римских историков примерно в тот же период, на который приходятся и упоминания о германцах. Они жили родами, составлявшимися из больших семей. У каждого рода был старейшина – архонт, у которого была большая дружина. Как и у рассмотренных племен, у славян была своеобразная военная демократия.
Відповідь:
дійський похід — секретний проект спільної операції по захопленню Британської Індії, який в 1801 році готували Павло I і Наполеон Бонапарт. Сам проект був оприлюднений в 1840 році, деякий час вважався містифікацією, так як у листуванні імператорів та інших документах павлівського правління, у тому числі дипломатичних, немає ніяких слідів обговорення подібної ідеї
План дій
В 1840 р. в Парижі була опублікована «Пам'ятна записка Лейбніца Людовику XIV про завоювання Індії з передмовою і зауваженнями Гоффмана, з додатком проекту сухопутної експедиції в Індію за домовленістю між першим консулом та імператором Павлом I на початку цього століття». Російський переклад цього документа з'явився у 1847 році.
Секретний план експедиції передбачав спільні операції двох піхотних корпусів — одного французького (з артилерійською підтримкою) і одного російського. Кожен піхотний корпус складався з 35 000 чоловік, загальна кількість людей повинно було досягти 70 000, не рахуючи артилерії і козацької кінноти. Павло наполягав, щоб командування французьким корпусом було доручено генералу Массена. Індійський похід повинен був нагадувати Єгипетський похід Бонапарта: разом з солдатами відправлялися інженери, художники, науковці.
За планом французьке військо повинно було перейти Дунай і Чорне море, пройти через Південну Росію, зупиняючись у Таганрозі, Царицині і Астрахані. Об'єднатися з російським військом французи повинні були в гирлі Волги. Після цього обидва корпуси перетинали Каспійське море і висаджувалися в перському порту Астрабад. Вся переправа з Франції в Астрабад за підрахунками займала вісімдесят днів. Наступні п'ятдесят днів займав похід через Кандагар і Герат, і до вересня того ж року планувалося досягти Індії.
Стверджувалося, що план спільного наступу на Індію розробив Наполеон і прислав до двору Павла разом зі своєю довіреною особою Дюроком. Між тим Дюрок відвідав Петербург вже після загибелі Павла. Подібні нестиковки дозволили історику Д. А. Милютину розцінити проект як містифікацію. На ту ж думку наводить і відсутність у російських архівах яких би то не було підтверджень ведення переговорів з французами про спільні дії в Індії. Судячи з того, що на таке грандіозне підприємство відводилося всього 120-130 днів, проект являє собою «сиру» заготовку, яка перебувала в стадії обговорення[
