Питання остаточного знищення Січі для імперського уряду було лише справою часу. По завершенні російсько-турецької війни 1768-1774рр. під час повернення російських військ додому генерал Петро Текелія несподівано отримав наказ зайняти Січ і розігнати запорозьке козацтво. Наприкінці травня 1775 р. регулярні війська вступили на Запорожжя і рушили на Січ. 4 червня російські війська непомітно зняли вартових і оточили січову фортецю. Зваживши на нерівність сил, на той час на Січі було до 3 тисяч козаків, які не могли протистояти царській армії, запорожці вирішили скласти зброю. Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. За наказом Текелія з Січі було вивезено боєприпаси, арителерію, скарб, клейноди і прапори. Всі будівлі на Січі були знищені та розграбовані. Землі Запорожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й органи влади. Розпочалася роздача земель царським вельможам. Найгірша участь дісталась кошовому отаману Петру Калнишевському, якого було засуджено до ув'язнення в Соловецькому монастирі, де провів 25 років.
Причини знищення Січі:
- Економічна - неможливість існування фермерського господарства в рамках феодально-кріпосницької системи Російської імперії.
- Політична - існування республіканського демократичного устрою Запорізької Січі не могло співіснувати з монархічною системою управління в імперії.
- Соціальна причина полягала у тому, що в більшості випадків Січ була колискою національно-визвольних рухів. Крім того, після ліквідації турецько-татарської загрози Січ втратила своє воєнно-стратегічне значення, натомість імперія прагнула поглинути козацькі землі.
Запорожское казачество приняло самое активное участие в русско-турецкой войне 1768 — 1774 гг. Сечь выставила 7 500 конных и 5 800 пеших казаков. Важную роль сыграла флотилия казацких «чаек»: в начале июня 1769 г. она пресекла попытку очаковской флотилии турок подняться по Днепру, а позднее успешно атаковала турецкие корабли в устье Дуная.
Запорожцы отличились под Очаковым, Бендерами, Тульчей и Исакчей. В 1771 г. они захватили Кафу (современная Феодосия). Многие из казаков были представлены к наградам, а кошевой атаман Калнышевский удостоился осыпанной бриллиантами золотой медали на синей ленте ордена Андрея Первозванного.
В 1772-м году в запорожское «товарищество» был принят могущественный фаворит Екатерины II Григорий Потемкин, приписанный под именем Грицько Нечеса к тому же Кущевскому куреню, что и кошевой. Примеру князя последовал еще ряд высокопоставленных офицеров. Казалось, что позиции Калнышевского и Сечи в целом незыблемы. Потемкин заверял его в сердечной дружбе, Екатерина хв
