Усвідомлюючи небезпеку неминучої війни з Французькою імперією, російський уряд відмовився від далекосяжних планів приєднати до Російської імперії Дунайські князівства.
3 квітня (22 березня) 1812 року імператор Олександр I зажадав від головнокомандувача російської «Молдавської армії» генерала від інфантерії графа Михайла Кутузова негайно укласти мир, погоджуючись на кордон по річці Прут до впадіння її в Дунай. Дипломатичну підтримку забезпечував посол Російської імперії у Османській імперії Андрій Італинський.
23 (11) травня Кутузов доповів імператору про узгодження спірних питань, наступного дня було парафовано попередні (прелімінарні) умови, а 28 (16) травня 1812 року — підписано текст російсько-османського мирного договору.
Рабство у Стародавньому Римі було використанням праці людей у статусі рухомого майна та мало важливе місце в суспільстві та економіці. Окрім ручної праці, раби виконували багато побутових обов'язків та могли бути висококваліфікованими професіоналами. Рабська праця включала широкий спектр робіт від сільського й домашнього господарства чи роботи на шахтах до ведення бухгалтерії, медицини та забезпечення розваг для вільних громадян. Становище рабів дуже різнилося, залежно від виду роботи та ставлення їхніх хазяїв. Тоді як одні раби отримували лише мінімум необхідного для життя, інші могли володіти власними грошима та майном. Рабами ставали військовополонені, злочинці та боржники, а також люди, чиї батьки були рабами. Римські раби, на відміну від грецьких, могли бути відпущені на волю та мати обмежений захист з боку держави. Так, у пізніші часи, заборонялося безпідставне вбивство рабів, їхнє ув'язнення та продаж для проституції чи гладіаторських боїв.
