З прийняттям християнства в культурі Київської Русі змінилося уявлення про сенс життя людини, який сьогодні осмислюється як спрямування до духовного самовдосконалення. Майбутнє людини залежало від її власного вибору моделі буття. Дотримання християнських чеснот було запорукою прилучення до світу вищих, релігійних цінностей у сакральному світі. Порушення ж релігійних норм буття тягло за собою розплату в потойбічному світі. Розрив між тілесним і духовним началами долався за до аскетизму, концентрованим утіленням якого стало чернецтво.
Християнська церква, впроваджуючи сталі, незмінні основи життя, канонізувала норми релігійного світобачення та буття людини. З метою їх канонізації та уніфікації норм у давньоруських храмах і монастирях створювалися майстерні з переписування книг і бібліотеки - у Софійському соборі (за часів Ярослава Мудрого), Києво-Печерському монастирі тощо. Водночас особлива значущість емоційно-почуттєвих начал, культурного "минулого" слов'янства детермінувала специфічне для християнської церкви Київської Русі піднесення культу Богородиці.
Культура Київської Русі була відзначена мовним плюралізмом, обумовленим наявністю слов'янських діалектів та диглосією - існуванням давньоруської та церковнослов'янської літературно-писемної мов. Ці два варіанти мов не існували відокремлено один від одного, однак мали різні сфери функціонування. Давньоруська була мовою усного побутового спілкування, ділового листування, юридичних актів ("Руська правда"), літописів та пам'яток світської літератури ("Слово о полку Ігоревім"). Церковнослов'янська мова використовувалася в сакральній літературі.
Объяснение:
Відповідь:
Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
Пояснення:
