В умовах натурального, споживчого характеру селянського господарства їжа була результатом виробничої діяльності хлібороба. Традиційно селянин годувався від праць своїх. Народне прислів'я говорить: «Що потопає, то й поліпшує». Склад селянської їжі визначався вирощеними польовими і городніми культурами. Куплені страви в селі були рідкістю. Їжа відрізнялася простотою, ще її називали грубої, так як було потрібно мінімум часу на приготування. Величезний обсяг роботи по господарству не залишав Кухарка часу на приготування різноманітної їжі, і повсякденна їжа була
одноманітною. Тільки в святкові дні, коли у господині було достатньо часу, на столі з'являлися інші страви. Взагалі, сільські жінки були консервативні в компонентах і прийомах приготування їжі. Відсутність кулінарних експериментів теж було однією з рис побутової традиції. Селяни були не вибагливі в їжі, і тому все рецепти для її різноманітності сприймали як надмірність. В цьому відношенні характерно свідоцтво В. Хлєбнікова, яка працювала в середині 20-х рр. ХХ ст. сільським учителем в с. Сурава Тамбовського повіту. Вона згадувала: «Їли щи з однієї капусти і суп з однієї картоплі. Пироги і млинці пекли один-два рази на рік по великих святах ... При цьому селянки пишалися своєю побутовою неписьменністю. Пропозиція додавати щось в щі для «скусити» вони з презирством відкидали: «Нема чого! Мої і так жеруть, так хвалив. А, десь зовсім розбалуєш »
Піднесення турецької культури знайшло відображення насамперед у розвиткові літератури та образотворчого мистецтва. Другу половину XVI і XVII ст. вважали «золотим віком» турецької поезії. Чудовим поетом тієї доби був МоялаМахмуд, відомий під псевдонімом Абдуль Баки. Поширеним лейтмотивом тогочасної поезії стало уславлення радощів життя. Поет ІльясРевані у своїх творах вихваляв переваги легкого та безтурботного життя, побут і звичаї мешканців Стамбула, радощі кохання. У часи занепаду Османської імперії набув поширення сатиричний жанр. Представники цього напряму висміювали життя панівних верств імперії, що бездумно сприяли її занепаду. У творах поетів, які писали для султана та його наближених, більше уваги приділялося вишуканості форми, ніж змістові віршів.
У турецькій прозі часів розквіту імперії набули поширення невеликі оповіді, анекдоти, усмішки, складені письменником Лямі. У своїх збірках він вперше помістив розповіді про ходжу Насреддина. Цей сільський імам з його гострими жартами, поєднаними з добрим народним гумором, став у майбутньому відомим в усьому світі.
Наукових досягнень було набагато менше. Це пояснювалося, передусім, низьким рівнем розвитку освіти та домінуванням ісламу в усіх сферах науки і культури. В XVI ст. найбільш відомими вченими були ЄвліяЧелебі та Хаджі Халіф. Учений і мандрівник ЄвліяЧелебі написав «Книгу мандрів», в якій виклав власні враження від багатьох країн Європи, Азії та Африки. Хаджі Халіф створив працю «Дзеркало світу», в якій, спираючись на арабські та європейські джерела, описав будову Всесвіту.
Объяснение:
