Улыкбектин оркениетке коскан улеси​

Асси́рія — стародавня семітська держава у північній Месопотамії у ІІ — І тисячолітті до н. е.
Столицею Ассирії було місто Ашшур, пізніше — Дур-Шаррукін, Кальху, Ніневія.
Завдяки вигідному розташуванню та вправній армії, Ассирія була найсильнішою державою Стародавнього Сходу, що змагалась із Вавилонією. Ассирією в стародавні часи називали північну частину Дворіччя. Спочатку Ассирія була невеликою державою, тому її неодноразово підкорювали сильніші сусіди. Це спонукало країну до створення потужної боєздатної армії.
Армія Ассирії складалася з колісничних, кіннотників та піхотинців. Кіннота у взаємодії з бойовими колісницями завдавала блискавичних і несподіваних ударів по ворогу.
Центром держави було місто Ашшур, засноване семітським племенем аккадського походження серед місцевого субарейського населення. Процес асиміляції тривав століттями і довгий час неселення Ашшуру було лише семітським острівцем серед субарійців та хуритів. Навіть Ніневія була первісно хуритським містом. Тож говорячи про так званий староассирійський період слід розуміти, що фактично Ассирії як країни в той час ще не існувало, а було лише місто-держава Ашшур, з якого пізніше виросла Ассирія.
Історію Ассирії традиційно поділяють на три історичні відрізки:

староассирійський (XX—XVI століття до н. е.)

середньоассирійський (XV—XI століття до н. е.)

новоассирійський (X—VII століття до н. е.)

Часом ці відрізки називають царствами старо-, середньо- та новоассирійським відповідно, хоч цей термін щодо староассирійського періоду є завідомо невірним. Основою періодизації є не лінгвістичні дані щодо розвитку ассирійського діалекту аккадської мови.

Формирование каракитаев тесно свя­зано с центральноазиатскими племенами киданей. Кидани (ци-дань, кита, хита) упоминаются в письменных источниках с IV в. н. э. как монголоязычные племена. Они обитали к северу от Китая, на территории Маньчжурии и Уссурийского края. В 924 г. обширная территория от Алтая до Тихого океана перешла под эгиду Кидань-ского государства (империю Ляо). В 1125 г. объединенные силы сунского Китая и Чжурчженского государства положили конец империи Ляо. Часть киданей подчи­нилась чжурчженям, а другая через земли енисейских кыргызов дошла до р. Эмиль и здесь построила одноименный город. Со времени утверждения их власти над частью Семиречья за западной ветвью киданей, вследствие смешения с тюркоязычным местным населением, закрепляется имя каракитаи. В 1128 г. баласагунский владетель из династии Караханидов призвал каракитаев пойти против притеснявших его канглов и карлуков. Елюй Даши, заняв Баласагун, устранил караханидского владетеля и основал государство в Жетысу. Затем совершил ряд завоевательных походов, раздвинув границы от Енисея до Таласа. После этого каракитаи покорили канглов, присоединили Восточ­ный Туркестан. В 1137 г. они разбили при Ходженте Махмуд-хана, владетеля Мавераннахра, а в 1141 г. в Катванской степи близ Самарканда — сельджукско-караханидские войска. Каракитаи заняли Бухару и весь центральный Мавераннахр. Особый отряд, направленный в Хорезм, заставил Хорезм-шаха выплачивать им ежегодную дань в размере 3 тыс. золотых динаров. Семиречье, Южный Казахстан, Мавераннахр и Восточный Туркестан вошли в пределы государства каракитаев. Династию Караханидов караки­таи превратили в вассалов. Глава каракитайского государства носил титул гурхана. Цент­ром его владений оставался Баласагун. В войске поддерживалась высокая дисциплина, в стране введена система подворного обло­жения — с каждого дома взимали по одному динару. Своим приближенным гурхан не раздавал уделов, так как опасался их усиления и соперничества. Под их непосредственным управлением находились южная часть Жетысу, северо-восточная область Исфиджаба, Кульджинский край. Часть Жетысу к северу от Или принадлежала карлукским ханам, в среде которых постоянно присутствовал представитель гурхана. Первый гурхан умер в 1143 г. В 1208 г. к каракитаям бежали вытесненные Чингисханом из Монголии найманы во главе с Кучлуком.

Источник: https://e-history.kz/ru/contents/view/314

© e-history.kz