Воодушевленные военными победами на Южном Кавказе, весной 1223 года отряды татаро-монгол под командованием Субэдэя и Джебэ (до 40 тысяч конницы и пехоты) вторглись в половецкие земли. Половцы были разбиты и обратились за к русским князьям - Мстиславу Киевскому, Мстиславу Галицкому, и Мстиславу Черниговскому. Три Мстислава решили оказать половцам. В апреле 1223 года, переправившись через Днепр, они вступили в бой с татарами и в течение 8 дней успешно преследовали пришельцев, вплоть до реки Калка. Киевский и галицкий князья не смогли однако договориться по дальнейшему плану действий - киевский предлагал занять оборону, а галицкий рвался в бой. В результате Мстислав Удалой переправился со своей дружиной через Калку и вступил в бой с татарами. Битва длилась три дня, и галицкий князь не получил так и поддержки своих спутников - разбитая наголову половецкая конница при отступлении смяла ряды русской дружины, истощенной в неравном бою. Галицкому князю удалось отступить с немногочисленным отрядом, а перешедшие через Калку татары наголову разбили войска оставшихся двух князей. Таким образом, это был первый опыт военного столкновения татар с русскими, где русские князья потерпели поражение из-за отсутствия единства. Следующее нашествие татар во главе с Батыем в 1237-40 годах еще раз подтвердило наличие разлада между русскими князьями, и Русь была завоевана татарами на целых 250 лет.
ответ:християнізація, церковне право, Римський папа, цезаропапізм, Середньовіччя.
Середньовіччя успадкувало від Римської імперії і християнську Церкву. В IV ст., коли християнство стало офіційною релігією в державі, воно розповсюдилося на всю територію імперії і охопило більшість населення. Визнання державою Церкви за імператора Костантина (272–337рр.) стало поворотним пунктом для формування державно-церковних відносин країн християнської цивілізації. Суперництво Риму і Константинополя у церковних справах після фактичного розпаду Римської імперії наприкінці IV ст. на Західну і Східну (після VІ ст. – Візантії), розвиток державно- церковних відносин в обох частинах імперії набув особливих рис.
На Сході, державна влада формувалася під впливом і набрала рис т. зв. “східних деспотій”, основними з яких була централізація, прагнення до тотального контролю над суспільством і використання релігії для освячення влади світських правителів (імператорів, царів). Тому союз держави і Церкви тут зміцнювався досить органічно. Продовжувався фактично розпочатий у попередній період процес одержавлення Церкви, який набрав форми цезар опапізму, тобто верховенства світської влади над духовною, церковною владою.
На Заході формувалася така форма господарювання.
Впродовж IV-VI ст. на фоні бурхливих і кривих виступів різних соціальних верств і релігійних течій на Сході Церква і держава постали перед вибором: чи вступати у тісну співпрацю, чи іти різними шляхами. Значним у формуванні державно-церковних відносин у Східній частині Римській імперії, яка розпочалася після 476 р. – Візантії стало правління одного з наймогутніших правителів того часу імператора Юстиніана (527–565 рр.).
В умовах, коли Церква була визнана державою, сама держава стала вважати себе частиною Церкви. Юстиніан при до правників кодифікував римсько- імператорське законодавств, яке отримало назву “Кодекси Юстиніана”. Важливим компонентом візантійського права була сфера державно – церковних відносин. У VI-й новелі Кодексу містилося юридичне визначення й філософсько-теологічне
3
Объяснение:
