Итогом Северной войны 1700-1721 годов стал Ништадский мирный договор. Согласно нему в состав Российской Империи вошли Эстляндия, Карелия, южные земли Финляндии вплоть до Выборга, Лифляндия (Ливония) , Ингрия (Ижора) , а также острова Эзель и Даго.
Объяснение:
В первой четверти XVIII века Европу потрясла затяжная и кровопролитная война, полностью изменившая расстановку сил в регионе. Для нашей страны этот конфликт, несмотря на большие потери, принёс огромные территориальные приобретения и особый статус, который Россия сохраняла ещё несколько веков.
К числу причин начала Северной войны историки относят: Борьбу за контроль над Балтийским морем; Стремление России расширить свои владения на западе и построить военный флот; Желание русского царя наладить прямые торговые связи с западными странами. Северная война была для России одним из эпизодов давнего многовекового противостояния со Швецией. Обе державы стремились установить свой контроль над Балтийским морем. Россия далеко не всегда имела выход в Балтику, поэтому овладение приморскими территориями было одной из приоритетных внешнеполитических задач для многих русских царей. Во второй половине XVI века Иван IV Грозный в ходе Ливонской войны попытался открыть для России свободный доступ к Балтийскому морю. Однако вступившие в эту войну Речь Посполитая и Швеция не только сумели вытеснить армию Ивана Грозного с занятых земель, но и лишить московского царя нескольких исконно русских балтийских цитаделей. По итогам Ливонской войны, Швеция овладела крепостями — Орешек, Ям и Копорье, полностью отрезав Россию от
Объяснение:
Етнографія знає небагато народів, яким торгівля не була б відома хоча б у самій елементарній формі. Таким народом є жителі Вогняної Землі, яким до знайомства з європейцями і в значній мірі навіть пізніше незнайома була сама ідея торгівлі. Поряд з ними стоять або, вірніше, стояли багато з австралійських дикунів. Цейлонські ведди — навіть прийшовши в зіткнення з культурними прибульцями, могли додуматися тільки до самого первісного виду обміну, який Шарль Летурно (французький етнограф-соціолог) називає «commerce par depots» (торгівля продуктом, який виробляється у даному районі). Такий продукт і по теперішній час зустрічаються, крім веддів, у ескімосів, у полінезійців, у африканських маврів, в Абісинії, за яким можна відрізнити обмін, як такий, від символічної міни. Уже у дикунів зустрічаються в ембріональній формі дві істотно необхідних умови для розвитку торгівлі: спеціалізація промисловості і монета. Роль останньої в різних місцях грають коштовності, прикраси (раковини), хутра, раби, худоба тощо.
Алегорія свободи та торгівлі, 1890
У Межиріччі, Стародавньому Єгипті торгові відносини стали складатися вже більш визначено, з'явилися одиниці розрахунку, почала утворюватися закономірна схема: товар — гроші — товар.
Клинопис вавилонян розповідає про угоди з купівлі та продажу рабів, худоби, землі. Тоді ж почали складатися і кредитні відносини між людьми, освоюватися шляхи, по яких вантажі, раби і худоба доставлялися в Персію, Вірменію, Мідію, Аравію та Індію. Цими ж шляхами доставлялися дорогоцінні камені, спеції і пахощі, тканини та вироби зі срібла та золота. Міста, через які проходила транспортування вантажів, процвітали.
