Відповідь:
Початок XX ст. відзначився глибокою світовою економічною кризою (1900–1903 рр.), яка вплинула і на українські землі. Найбільшої гостроти криза набула у важкій промисловості, зокрема в залізорудній і металургійній. У Криворіжжі в 1902 р. з 79 рудень діяла лише 41. У 1903 р. на півдні Наддніпрянщини із 56 доменних печей працювало лише 23. Випуск паровозів у Луганську та Харкові скоротився на третину. Криза зачепила легку й харчову промисловість. Склади цукрових заводів були переповнені нереалізованою продукцією.
Значна кількість підприємств згорнули свою діяльність, а отже, почало стрімко зростати безробіття. Зокрема, на 1903 р. у гірничій промисловості було звільнено третину робітників. Всього ж у Наддніпрянщині безробітними стало понад 100 тис. робітників. У Харкові кількість безробітних сягала16 тис., у Катеринославі – 15 тис., у Донбасі звільнили кожного п’ятого. Розмір платні скоротився на 15–20%, тривалість робочого дня зросла до 12–16 годин. Водночас економічна криза стала каталізатором реалізації потенційних можливостей регіону, що, загостривши конкуренцію та посиливши поляризацію підприємств, змусило буржуазію максимально сконцентрувати і об’єднати сили. Вона супроводжувалася поглинанням слабших підприємств сильнішими, зменшенням чисельності дрібних фабрик і заводів та збільшенням великих, тобто, значно посилилася концентрація виробництва, сягаючи великих, навіть порівняно із західноєвропейськими країнами, розмірів. За рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях Наддніпрянська Україна вийшла на початку ХХ ст. на одне з перших місць у світі. Найбільшого рівня концентрація промислового виробництва досягла в таких промислових центрах України, як Катеринослав, Луганськ, Харків, Київ, Миколаїв, Юзівка, Одеса. Великі підприємства зазвичай не належали одній особі, а були акціонерними товариствами*, де капітал переділявся на паї (акції), і власники паїв (акціонери) відповідали за справи акціонерного товариства та отримували частку прибутку відповідно до свого паю. Тільки за 1905 р. в Україні було створено 285 акціонерних товариств, не було жодного великого металургійного заводу, який не входив би в акціонерну компанію. Внаслідок посилення концентрації промисловості в деяких галузях виникають компанії (великі підприємства), фірми чи об’єднання (спілки), що посідають монопольне становище, контролюючи значну частину виробництва і збуту певного виду продукції. Можливість істотно впливати на ринкові ціни та обсяги пропозиції товарів забезпечувала таким компаніям високі прибутки. 1.бПершою монополією, що виникла в Наддніпрянській Україні ще 1893 р., був синдикат цукрової промисловості. Він об’єднав 203 з 224 цукрових заводів, що належали родинам Бобринських, Браницьких, Бродських, Потоцьких, Терещенків, Харитоненків, Ярошинських, і виробляв 1,2 млн т цукру щорічно (друге місце у світі після Німеччини).
Пояснення:
Початок XX ст. відзначився глибокою світовою економічною кризою (1900–1903 рр.), яка вплинула і на українські землі. Найбільшої гостроти криза набула у важкій промисловості, зокрема в залізорудній і металургійній. У Криворіжжі в 1902 р. з 79 рудень діяла лише 41. У 1903 р. на півдні Наддніпрянщини із 56 доменних печей працювало лише 23. Випуск паровозів у Луганську та Харкові скоротився на третину. Криза зачепила легку й харчову промисловість. Склади цукрових заводів були переповнені нереалізованою продукцією.
Значна кількість підприємств згорнули свою діяльність, а отже, почало стрімко зростати безробіття. Зокрема, на 1903 р. у гірничій промисловості було звільнено третину робітників. Всього ж у Наддніпрянщині безробітними стало понад 100 тис. робітників. У Харкові кількість безробітних сягала16 тис., у Катеринославі – 15 тис., у Донбасі звільнили кожного п’ятого. Розмір платні скоротився на 15–20%, тривалість робочого дня зросла до 12–16 годин. Водночас економічна криза стала каталізатором реалізації потенційних можливостей регіону, що, загостривши конкуренцію та посиливши поляризацію підприємств, змусило буржуазію максимально сконцентрувати і об’єднати сили. Вона супроводжувалася поглинанням слабших підприємств сильнішими, зменшенням чисельності дрібних фабрик і заводів та збільшенням великих, тобто, значно посилилася концентрація виробництва, сягаючи великих, навіть порівняно із західноєвропейськими країнами, розмірів. За рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях Наддніпрянська Україна вийшла на початку ХХ ст. на одне з перших місць у світі. Найбільшого рівня концентрація промислового виробництва досягла в таких промислових центрах України, як Катеринослав, Луганськ, Харків, Київ, Миколаїв, Юзівка, Одеса. Великі підприємства зазвичай не належали одній особі, а були акціонерними товариствами*, де капітал переділявся на паї (акції), і власники паїв (акціонери) відповідали за справи акціонерного товариства та отримували частку прибутку відповідно до свого паю. Тільки за 1905 р. в Україні було створено 285 акціонерних товариств, не було жодного великого металургійного заводу, який не входив би в акціонерну компанію. Внаслідок посилення концентрації промисловості в деяких галузях виникають компанії (великі підприємства), фірми чи об’єднання (спілки), що посідають монопольне становище, контролюючи значну частину виробництва і збуту певного виду продукції. Можливість істотно впливати на ринкові ціни та обсяги пропозиції товарів забезпечувала таким компаніям високі прибутки. 1.бПершою монополією, що виникла в Наддніпрянській Україні ще 1893 р., був синдикат цукрової промисловості. Він об’єднав 203 з 224 цукрових заводів, що належали родинам Бобринських, Браницьких, Бродських, Потоцьких, Терещенків, Харитоненків, Ярошинських, і виробляв 1,2 млн т цукру щорічно (друге місце у світі після Німеччини).
Объяснение:
