Відповідь:Га́лицько-Воли́нське князівство, також Королі́вство Русь[1] (лат. Regnum Russiæ[2] / Rusie[3]) — середньовічна монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем київської династії, продовжувачем європейських, руських політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля), а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була поглинута сусіднім Польським королівством, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
Пояснення:
Відповідь:— Сложно сказать. Понятно, что история нашей страны на протяжении большей ее части — это история с самодержавным правлением, и естественно, мы начинаем делить ее на периоды, связанные с правлением того или иного государя. Но насколько правилен и корректен такой подход, это большой вопрос, и вот почему Если, скажем, речь идет о средневековом обществе, то думаю, что такой подход правильный, потому что несомненно страной правил исключительно великокняжеский, потом царский и на раннем этапе императорский двор. Именно там была сконцентрирована и делалась вся политика. Применительно же к концу XVIII века и в XIX веке ситуация стала совершенно другой. Да, форма правления осталась самодержавной, но далеко не все происходившее тогда в России описывается формой правления. Весь процесс управления в стране заметно усложнился по сравнению с тем же XVIII веком, и это было связано не только с госаппаратом, который рос, менялся, трансформировался, но и со сложностью тех задач, которые стояли перед государством.
Конечно, центром власти по-прежнему оставался государь император, но вправе ли мы отождествлять все то, что делалось в годы правления Александра III, с царем? Вправе ли мы считать, что успехи, достижения или, наоборот, провалы той эпохи — это его личные успехи или провалы? Мне кажется, что в этом есть сильное упрощение. Даже если мы берем отца Александра III, мы, конечно, признаем, что при Александре II были осуществлены важные преобразования, но вправе ли мы говорить, что именно он осуществил их? Нет, конечно, — просто таковы были общественные настроения того времени, изменения в бюрократической среде и повестке дня, и то же самое касается времени Александра III — он скорее олицетворял тот курс, который имел место в 13 лет его царствования.
Источник : https://realnoevremya.ru/articles/158499-kirill-solovev-o-periode-carstvovaniya-aleksandra-iii
Пояснення:
