Військова реформа. Діоклетіан поділив римську армію на дві частини: Регулярні пересувні війська, які перебували при кожному із чотирьох тетрархів і сладалися частково з піхотинців, а переважно з важкої кавалерії; Прикордонні й берегові війська, що формувалися за рахунок щорічного призову римських громадян. У цих формуваннях служили й варвари, кількість яких у складі римської армії постійно зростала.​

Троянська війна почалась в 1194 році до н.е. коли син троянського царя Паріс спокусив дружину спартансько царя Менелая Єлену, котра разом із царськими скарбами втекла до столиці тевкрів у Малу Азію. Ображений Менелай за до свого брата, могутнього царя Мікен Агамемнона, зібрав стотисячне військо, яке військо на 1186 кораблях переправилось через Егейське море і взяло Трою в тривалу облогу.

Оскільки Троянська війна давніми греками вважалась останньою подією міфічного віку або першою подією історичного періоду, її датування, що виводилось по генеалогії правлячих династій, умоглядне і не спирається на жодне документльне історичне джерело, хоча б у силу того, що Троянську війну від доби, наприклад, Ератосфена відділяла тисяча років, і вона була відома навіть давнім грекам лише за епосом. Згідно з версіями різних авторів падіння Трої відбувалось у широкому діапазоні дат: від 1135 року до н.е. (Ефор Кимський) до 1334 року до н.е. (Дурій Самоський). Те ж стосується і точного числа, серед яких крім 24 квітня називаються 6-7 травня, 26 травня, 7 липня і 7 жовтня.

Троянці, якими командував Гектор, старший син царя Трої Пріама, не наважувались напасти на греків, остерігаючись могутнього Ахілла, а греки не могли подолати добре укріплене місто і протягом кількох років спустошували навколишні міста, які виступили на боці троянців. Протягом десяти років війни загинули майже всі легендарні герої — Патрокл, Ахілл, Аякс Теламонід, Неоптолем, Паріс, Неоптолем та Еврініл.

Залишившись без ватажків, троянці стали уникати битв у відкритому полі. Тоді за пропозицією Одіссея ахейці вирішили взяти місто хитрістю. Вони збудували величезного дерев'яного коня, всередині якого сховався відбірний загін воїнів. Решта ж війська, щоб переконати троянців, ніби ахейці відправляються додому, спалила свій табір і відплила від узбережжя Троади, сховавшись біля острова Тенедос.

Здивовані залишеним подарунком, троянці вирішили ввезти коня в місто. Незважаючи на попередження жреця Лаокоона, який попередив про підступність ворога («Бійтеся данайців (греків), що дари приносять!»), вони ввезли дерев'яного коня в місто, вважаючи його даруноком богині Афіни. Вночі заховані в череві коня воїни вийшли назовні і відкрили ворота, через які в місто увірвались ахейці, — майже все чоловіче населення Трої загинуло, за винятком Енея, сина Анхіза й Афродіти, що отримав від богів повеління бігти із захопленого міста. Жінки Трої стали бранками і рабинями переможців, а саме місто було розграбоване і спалене.

Після загибелі Трої в таборі ахейців почалися чвари. Аякс Оілід накликав на грецький флот гнів богині Афіни, і вона наслала страшну бурю, під час якої потонуло багато кораблів. Менелая та Єлену і Одіссея буря занесла в далекі країни — їх шестилітні мандри оспівані в другій поемі Гомера — "Одіссеї".

Ватажок ахейців Агамемнон після повернення додому був убитий разом із супутниками своєю дружиною Клітемнестрою, яка не пробачила чоловікові смерть дочки Іфігенії, яку той приніс у жертву перед початком війни.

Федеріко Бароччі «Втеча Енея з Трої. Еней несе свого старого батька Анхіза», 1598 рік

Еней, якому покровительствували Афродіта і Аполлон, за легендами, разом з дружиною, сином і літнім батьком, якого він виніс з палаючої Трої на спині, зібрав уцілілих троянців і відплив з ними на кораблях. Після кількох років поневірянь він висадився на Сицілії, а згодом перебрався в Італію, де отримав від місцевих племен право заснувати місто і згодом одружився з дочкою місцевого правителя Латина. По його смерті (через три роки після падіння Трої) він став царем латинян і серед його нащадків називають Ромула і Рема, засновників міста Рим.

Троя, знайдена в 1871 році Генріхом Шліманом, сьогодні

На думку давніх греків, Троянська війна була однією з найвизначніших дат в історії Греції. Вона була оспівана в поемі Гомера «Ілліада» і довгий час вважалась міфом, однак після того як німецький археолог Генріх Шліман у 1871 році знайшов старовинне місто Троя на північно-західному узбережжі Малої Азії, дана подія отримала цілком реальне історичне підгрунтя.

Неизбежным результатом формирования капиталистического уклада и начавшегося разложения феодализма было становление абсолютизма. в переходе к абсолютизму, хотя он сопровождался дальнейшим усилением самовластия короля, были заинтересованы самые широкие слои французского общества xvi-xvii вв. абсолютизм был необходим дворянству и духовенству, поскольку для них в связи с ростом трудностей и политического давления со стороны третьего сословия укрепление и централизация государственной власти стали единственной возможностью сохранить на какое-то время свои обширные сословные привилегии. в абсолютизме была заинтересована и крепнущая буржуазия, которая не могла еще претендовать на политическую власть, но нуждалась в королевской защите от феодальной вольницы, вновь всколыхнувшейся в xvi веке в связи с реформацией и религиозными войнами. установление мира, справедливости и общественного порядка было заветной мечтой основной массы французского крестьянства, связывающего свои надежды на лучшее будущее с сильной и милосердной королевской властью. когда внутренняя и внешняя оппозиция королю (в том числе и со стороны церкви) была преодолена, а единое духовное и национальное самосознание объединило широкие массы французов вокруг трона, королевская власть сумела существенным образом укрепить свои позиции в обществе и государстве. получившая широкую общественную поддержку и опирающаяся на возросшую государственную мощь королевская власть приобрела в условиях перехода к абсолютизму большой политический вес и даже относительную самостоятельность по отношению к породившему ее обществу. становление абсолютизма в xvi в. имело прогрессивный характер, поскольку королевская власть способствовала завершению территориального объединения франции, формированию единой французской нации, более быстрому развитию промышленности и торговли, рационализации системы административного . однако по мере усиливающегося упадка феодального строя в xvii-xviii вв. абсолютная монархия, в том числе и в силу саморазвития самих ее властных структур, все более возвышаясь над обществом, отрывается от него, вступает с ним в неразрешимые противоречия. таким образом, в политике абсолютизма с неизбежностью проявляются и приобретают первенствующее значение реакционные и авторитарные черты, в том числе открытое пренебрежение к достоинству и правам личности, к интересам и благу французской нации в целом. хотя королевская власть, используя в своих корыстных целях политику меркантилизма и протекционизма, неизбежно подстегивала капиталистическое развитие, абсолютизм никогда не ставил своей целью защиту интересов буржуазии. напротив, он использовал всю мощь феодального государства для того, чтобы спасти обреченный феодальный строй вместе с классовыми и сословными привилегиями дворянства и духовенства. обреченность абсолютизма стала особенно очевидной в середине xviii в. , когда глубокий кризис феодальной системы к упадку и разложению всех звеньев феодального государства. крайнего предела достиг судебно-административный произвол. символом бессмысленного расточительства и времяпрепровождения (бесконечные , охоты и другие развлечения) стал сам королевский двор, который называли "могилой нации". усиление королевской власти. верховная политическая власть при абсолютной монархии всецело переходит к королю и не делится им с какими-то государственными органами. для этого королям необходимо было преодолеть политическую оппозицию феодальной олигархии и католической церкви, ликвидировать сословно-представительные учреждения, создать централизованный бюрократический аппарат, постоянную армию, полицию. уже в xvi в. генеральные штаты практически перестают функционировать. в 1614 году они были созваны в последний раз, вскоре были распущены и уже не собирались до 1789 года.