Українські землі, що входили до складу Росії, були об'єднані в три регіони — генерал-губернаторства по 3 губернії в кожному: Малоросійська (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Київська (Волинська, Подільська і Київська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). Губернськими і повітовими центрами були міста, волосними — містечка. Губерніями керували губернатори, яких призначав цар із середовища вищих військових і відомих дворян. Повіти очолювали капітани-справники, яких обирали зі свого середовища дворяни повіту. На чолі волості стояв обраний волосним сходом старшина. Йому підпорядковувалися сільські старости, яких обирали сільські громади.
До складу Австро-Угорщини входили три історичні українські регіони: Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. У Буковині найвищою посадовою особою був крайовий президент, а в Галичині — намісник. Вони призначалися цісарем і мали широкі повноваження. Їм підпорядковувались повітові старости, яких призначав міністр внутрішніх справ. Повітові старости призначали війтів, які очолювали сільські громади. У Львові й Чернівцях діяли крайові сейми, що виконували функції органів місцевого самоврядування. Вони опікувалися проблемами торгівлі, освіти, санітарного стану в населених пунктах тощо.
Переважну більшість населення українських земель складало селянство. У Наддніпрянській Україні в сільській місцевості проживало 84% населення, в західноукраїнських землях — 85%.
Завершение присоединения Казахстана совпало с реформами в самой России. Отмена крепостного права, реформы, направление на развитие капиталистических общественных отношений не могли не затронуть Казахстана. Он испытывал на себе активный процесс колонизации. Чтобы придать ему целенаправленный и систематический характер царское правительство решило создать в Казахстане административное управление, приближенное к российской системе и максимально отвечающее интересам метрополии. Для подготовки реформ в 1865 году была создана специальная Степная комиссия, в которую вошли представители министерства внутренних дел, военного министерства, местные представители, эта комиссия должна была выработать проект реформ. В 1865-1866 годах комиссией был составлен проект по управлению Казахской степью, оформленный в виде двух документов. 11 июля 1867 года Александр II подписал "Временное положение об управлении в Семиреченской и Сырдарьинской областях", а 21 октября 1868 года "Временное положение об управлении в степных областях Оренбургского и Западно-Сибирского генерал-губернаторства".
.
