Мадяризація (від угор. magyar «угорець», «угорська мова») — насильне переведення на угорську мову і насаджування «угорської культури» неугорським народам.
Термін «мадяризація» набув найбільшої популярності в історіографії стосовно періоду 1867–1918, коли угорська верхівка під приводом самоврядування розгорнула цілеспрямовану, амбітну та досить агресивну політику з асиміляції неугорських народів на землях Угорського королівства. Найвідомішим об'єктом цієї політики були хорвати, з якими 1868 року Будапешт був вимушений укласти угорсько-хорватську угоду про розподіл владних повноважень у Транслейтанії, але попри яку протягом другої половини XIX століття намагався продовжувати в Хорватії політику мадяризації; також об'єктами були словаки, трансільванські сакси, румуни, євреї, карпатські русини (українці), цигани, серби, з якими ніяких угод не укладали і ситуація яких була набагато гіршою порівняно з хорватами.
Політика мадяризації мала тимчасовий успіх, переважно в міській місцевості, але викликала масове невдоволення підкорених народів. Після розпаду Австро-Угорщини (і, зокрема, Угорського королівства — згідно з Тріанонським договором) на низку незалежних держав, угорські меншини в деяких з них стали об'єктом зворотної дискримінації
