Статья посвящена сравнительному изучению башкирского эпоса-кубаира «Урал-батыр» с эпосами родственных тюрко-монгольских народов. Автор исходит из того, что эпос «Урал-батыр», изученный в сопоставлении с такими эпическими памятниками, как «Гильгамеш», «Авеста», «Махабхарата» в историко-типологическом плане и отмеченный как содержащий идентичные сюжетные компоненты, образы, может быть изучен в этом направлении дальше, в частности, в сравнении с якутским героическим эпосом Олонхо «Могучий Эр Соготох» и бурятским эпосом «Гэсэр». Цель статьи: сравнить башкирский эпос «Урал-батыр» с якутским, затем бурятским эпосом «Гэсэр» и выявить сходства между ними, используя сравнительно-исторический, историко-типологический, текстологический методы исследования. Сравнительное изучение эпосов башкир и народа саха показало, что они относятся к ранним типам архаического эпоса, а события в них происходят в мифологическое время. Сходства в эпосах двух народов отмечены прежде всего на уровне мотивов и образов: сведения о земле, окруженной водой со всех сторон, о первых людях, не знавших болезни, рождении героя, жертвоприношение людьми, образ священных птиц, наличие необычного меча и т. д. Их довольно много, тогда как сравнение с бурятским эпосом показывает сходство лишь нескольких значительных деталей типа герои борцы за счастье народа, в обоих эпосах имеют место три вражеских ханства, многоженство, брат-предатель. В результате сравнительного изучения башкирского эпоса «Урал-батыр» с якутским эпосом олонхо «Могучий Эр Соготох», затем бурятским эпосом «Гэсэр» по отдельности автор находит любопытные типологические сходства (во всех рассмотренных выше эпосах «провозглашаются добро и справедливость, созидательный труд и мирное сосуществование разных племен»), но между тремя эпосами общие мотивы, кроме физической силы героя, не выявлены.
Честно сам писал.
Монго́льська нава́ла на Київську Русь — вторгнення монгольських військ на землі руських князівств у 13-14 ст., внаслідок якого останні втратили політичну самостійність і були включені до складу Монгольської імперії, найбільшої держави світу тих часів. Щодо цих подій в українській історіографії вживають також терміни орди́нська нава́ла або монго́ло-тата́рська нава́ла.
Русь зазнала монгольської навали в 1237–1241 роках. Протягом зими 1237–1238 років війська Монгольської імперії завоювали Рязанське та Володимиро-Суздальське князівства та всі північно-східні землі Київської Русі. У 1239 році монголи заволоділи Переяславом і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного 1241 року було завойовано Галицьку та Волинську землі.
Загарбання Русі військами хана Батия стало можливим завдяки їхній багаторазовій чисельній перевазі над руськими князівськими дружинами і народним ополченням.
Іншою причиною поразки руських князівств стала розрізненість князівських дій, великі відстані між окремими князівствами, непідготовленість більшості міст до оборони, наявність у монголів китайських облогових знарядь. Батиєва навала уповільнила розвиток східних слов'ян, відкинувши Русь на кілька століть назад. Встановлене ординське іго на десятки років закріпило феодальну (удільну) роздрібненість, перешкоджаючи централізації земель і відродженню державності. У монголів було потужне військо яке складалося з важкої і легкої кіннот. Легка кіннота нападала на замок, потім ніби здавалась і виманювала оборонців замку до важкої кінноти, а та їх знищувала.
Объяснение:
